За результатами розгляду справи, господарськими судами було встановлено, що на час реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за фізичною особою-відповідачем, законним власником цієї земельної ділянки була територіальна громада міста, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містився відповідний запис.
При цьому, право власності за територіальною громадою було встановлено рішенням районного суду, яке набрало законної сили.
Суди дійшли до висновку, що всупереч вимог закону державними реєстраторами було прийнято рішення про реєстрацію права власності на приналежну територіальній громаді земельну ділянку на підставі угод, укладених між сторонами, які не були власниками цієї земельної ділянки, при наявній реєстрації права власності на цю земельну ділянку за територіальною громадою міста.
Щодо доводів Товариства про те, що воно є добросовісним набувачем.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова ВП ВС від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Незаконним володільцем спірного майна може бути як добросовісний, так і недобросовісний набувач.
При цьому, добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку, а від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до ст. 388 ЦК України.
Судами було встановлено, що станом на дату реєстрації за фізичною особою права власності, остання знала про існування зареєстрованого права власності міської ради на цю земельну ділянку.
Крім того, наслідком реєстрації за фізичною особою права власності стало припинення права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою міста, тобто фізична особа достовірно знала, що спірна земельна ділянка не була вільною від незареєстрованих прав інших осіб.
В подальшому, фізична особа передала спірну земельну ділянку у власність ТОВ в якості майнового внеску до статутного капіталу.
При цьому, учасниками справи визнається, що фізична особа, передавши спірну земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ, одночасно увійшла до складу учасників цього товариства із часткою у розмірі 50% корпоративних прав.
Водночас, фізична особа , не будучи власником, не мала жодних правових підстав розпорядження спірним майном і протиправно внесла його до статутного капіталу другого набувача - ТОВ.
При придбанні майна, покупець має проявляти розумну обачливість і перевіряти історію походження майна, у тому числі процедуру його державної реєстрації під час переходу прав власності, що є стандартною діловою практикою.
Тобто ТОВ могло дізнатись про те, що спірне майно відчужується йому фізичною особою, яка не має на це права, відповідно, і про можливі негативні наслідки та ризики у разі набуття права власності на нього.
Більш того, згідно з ст. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Тобто, фізична особа, отримавши статус учасника ТОВ, увійшла і до вищого органу управління цієї юридичної особи. Оскільки вищому органу управління ТОВ, через який товариство реалізує права і обов`язки, було відомо про незаконність володіння попереднім власником спірним майном, то ТОВ знало про набуття спірного майна від особи, яка не має права на його відчуження.