До уваги російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації!
Південно-західний апеляційний господарський суд повідомляє російську федерацію в особі генеральної прокуратури російської федерації про винесення постанови суду по справі № 916/3243/24 шляхом розміщення її тексту:
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
10 грудня 2025 року |
м. Одеса |
Справа № 916/3243/24 |
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників сторін:
від ТОВ “Дон-Крим” - адвокат Бумба Орест Андрійович
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Крим”
на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 (суддя Ю.М. Щавинська, м.Одеса, повний текст складено 07.11.2024)
у справі №916/3243/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Крим”
до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації
про стягнення 81614232 грн
ВСТАНОВИВ
Товариство з обмеженою відповідальністю “Дон-Крим” звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації, в якій просило стягнути з держави російська федерація збитки у сумі 81614232 грн, що еквівалентно 8574815 доларам США або 6 247133 євро, що складаються з реальних збитків від втрати майна у сумі 61685325 грн (еквівалентно 6480981 доларам США або 4721682 євро) та упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку у сумі 19928907 грн (еквівалентно 2093834 доларам США або 1525451 євро).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації, яка розпочалася з 20.02.2014 з окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, позивач поніс реальні збитки від втрати належного йому нерухомого та рухомого майна, а також упущену вигоду у вигляді неодержаного прибутку, оскільки позивач був позбавлений можливості проводити свою господарську діяльність у сфері готелів і подібних засобів тимчасового розміщування через втрату доступу та контролю над своїм майном, а також був позбавлений можливості на отримання прибутку від господарської діяльності, що пов`язана з діяльністю готелів у Автономній Республіці Крим.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 позов задоволено, стягнуто з російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Крим” збитки у сумі 81614232грн, що складаються з реальних збитків від втрати майна у сумі 61685325 грн та упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку у сумі 19928907 грн, стягнуто з російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації в дохід Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 979370,78 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, яка полягає у розв’язанні збройного конфлікту; безпосередньо завдані збитки, розмір яких підтверджений звітом з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності ТОВ "Дон-Крим" та знаходиться за адресами: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку ТОВ "Дон-Крим" від неможливості провадження господарської діяльності; причинний зв’язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина відповідача, яка виражена у порушенні Статуту Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН) та порушенні умов Будапештського меморандуму. Вторгнення та окупація російською федерацією частини території України, а у подальшому націоналізація майна, що належить на праві власності позивачеві, що підтверджується матеріалами справи, фактично призвели до втрати позивачем вказаного майна та можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності, пов’язаної з вказаним майном.
Не погодивсь із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просив:
- змінити рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 в справі №916/3243/24, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в новій редакції: “Стягнути з російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДОН-КРИМ” збитки у сумі 81 614 232 грн, що еквівалентно 8 574 815 доларам США або 6 247 133 євро, що складаються з реальних збитків від втрати майна у сумі 61 685 325 гривень, що еквівалентно 6 480 981 доларам США або 4 721 682 євро та упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку у сумі 19 928 907 гривень, що еквівалентно 2 093 834 доларам США або 1 525 451 євро”.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що не погоджується із абзацом другим резолютивної частини рішення у частині стягнення збитки виключно у національній валюті без зазначення еквіваленту у іноземних валютах, з огляду на таке:
- у пункті 335 Рішення ЄСПЛ у справі "Україна проти Росії (стосовно Криму)" від 16 грудня 2020 року (заяви № 20958/14 та 38334/18) встановлено, що рф здійснює ефективний контроль над територією Криму з 27 лютого 2014 року. Саме на цю дату Товариством з обмеженою відповідальністю “КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ “ОСТРІВ” було проведена оцінка розміру реальних збитків від втрати майна апелянтом, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку апелянта, що було зафіксоване у Звіті про оцінку;
- однак, з огляду на девальвацію української гривні, сума збитків, визначена на 27 лютого 2014 року у національній валюті, не є еквівалентною сумі збитків на дату звернення із позовом у 2024 році, оскільки національна валюта за 10 років зазнала значного зниження вартості (знецінення);
- за висновками Верховного Суду, реальна вартість грошей може визначатись їх купівельною спроможністю в певний час. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі;
- у зв’язку із тим, що у період з 2014 до 2022 роки була відсутня реальна можливість стягнути з рф розмір збитків, завданих збройною агресією, через наявність у відповідача судового імунітету, апелянт був позбавлений змоги відшкодувати збитки своєчасно, тобто без значного часового проміжку між завданням збитків та стягненням цих збитків з відповідача за рішенням суду, у період чого відбувалося значне знецінення національної валюти;
- стягнення з рф на користь позивача збитків виключно у національній валюті на дату порушення права – дату переходу Автономної Республіки Крим під ефективний контроль рф (окупацію вказаної території), не є ефективним засобом юридичного захисту, на відміну від стягнення розміру вказаних збитків із зазначенням еквіваленту в іноземних валютах.
Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 24.06.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 скасував та ухвалив нове – про відмову у позові.
Постановою Верховного Суду від 24.09.2025 по цій справі постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі №916/3243/24 скасовано, справу №916/3243/24 направлено на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №916/3243/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Крим” на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 розподілено на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
Ухвалою суду від 30.10.2025 прийнято праву №916/3243/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Крим” на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Принцевської Н.М., Філінюка І.Г. та призначено її до розгляду на 10.12.2025.
Під час судового засідання від 10.12.2025 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судова влада України.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 316 ГПК України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Так, у постанові від 24.09.2025 по цій справі Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції виснував, що суд апеляційної інстанції допустив порушення принципу заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) та, відповідно, норм процесуального права (статей 2, 13, 14, 269 ГПК України). При цьому, як зазначено судом касаційної інстанції, доводи апеляційної скарги ТОВ "Дон-Крим" щодо необхідності вказати еквівалент розміру збитків у іноземних валютах залишилися апеляційним господарським судом без жодної оцінки.
Враховуючи положення ст. 269 ГПК України, а також вищенаведені висновки Верховного Суду колегія суддів переглядає оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області лише в межах доводів за вимог апеляційної скарги.
Як вже було вказано вище, звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації, яка розпочалася з 20.02.2014 з окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, він поніс реальні збитки від втрати належного йому нерухомого та рухомого майна, а також упущену вигоду у вигляді неодержаного прибутку.
При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача збитки у національній валюті із зазначенням сумі еквіваленту у доларах США та євро.
В обґрунтування необхідності зазначення еквіваленту валюти позивач із посиланням на приписи ст. 524 Цивільного кодексу України, Закону України “Про валюту і валютні операції” зазначив, що у рішенні суду має бути визначено розмір збитків в національній валюті із визначенням відповідного еквіваленту в іноземних.
Приймаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції позов задоволено, стягнуто з російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дон-Крим” збитки із зазначенням сум лише у національній валюті.
Колегія суддів дослідивши наявні матеріли справи, доводи та вимоги позивача, врахувавши висновки Верховного Суду, виснувала наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України (стаття 35 Закону України "Про Національний банк України").
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (п.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц).
Колегія суддів наголошує на тому, що Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв’язку із збройною агресією рф, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).
У відповідності до п. 1 Методики, вона застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб’єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв’язку зі збройною агресією рф (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб’єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання.
Механізми оцінки (визначення розміру) реальних збитків, упущеної вигоди та оцінки потреб у відновленні, що наведені в Методиці №3904/1223, розроблено на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, які розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві.
Ця Методика є обов’язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов’язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб’єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов’язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб’єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб’єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України “Про судову експертизу” з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.
У відповідності до п.9 Методики для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Так, ТОВ “КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ “ОСТРІВ” на замовлення позивача була проведена оцінка розміру реальних збитків від втрати майна, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку, що було зафіксоване у Звіті з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності ТОВ “ДОН-КРИМ” та знаходиться за адресами: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку ТОВ “ДОН-КРИМ” від неможливості провадження господарської діяльності, станом на 27 лютого 2014 року.
За результатами оцінки суб’єктом оціночної діяльності був сформульований висновок у відповідності до якого станом на дату оцінки, розмір реальних збитків від втрати майна, що знаходяться за адресами: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26 і неодержаного прибутку ТОВ “ДОНКРИМ” від початку окупації АР Крим російською федерацією склав (без урахування ПДВ):
- розмір реальних збитків від втрати майна: 61 685 325 грн (шістдесят один мільйон шістсот вісімдесят п’ять тисяч триста двадцять п’ять гривень), або 6 480 981 USD (шість мільйонів чотириста вісімдесят тисяч дев’ятсот вісімдесят один дол. США), або 4 721 682 EUR (чотири мільйони сімсот двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят два євро);
- розмір упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку: 19 928 907 грн (дев’ятнадцять мільйонів дев’ятсот двадцять вісім тисяч дев’ятсот сім гривень), або 2 093 834 USD (два мільйони дев’яносто три тисячі вісімсот тридцять чотири дол. США), або 1 525 451 EUR (один мільйон п’ятсот двадцять п’ять тисяч чотириста п’ятдесят один євро).
Заперечення та спростування результатів оцінки збитків в матеріалах справи відсутні.
Судова колегія суддів наголошує на тому, що у пункті 335 Рішення ЄСПЛ у справі "Україна проти росії (стосовно Криму)" від 16 грудня 2020 року (заяви № 20958/14 та 38334/18) встановлено, що РФ здійснює ефективний контроль над територією Криму з 27 лютого 2014 року, а тому саме на цю дату була проведена відповідна оцінка.
Також, як вже було вказано вище, на підставі п.9 Методики №3904/1223 при здійснені оцінки, за умовну грошову одиницю прийнято долар США.
При цьому, у період з 2014 до 2022, через наявність у рф судового імунітету, що передбачав необхідність отримання згоди дипломатичного представництва на пред’явлення до рф позову, а за відсутності такої згоди іноземна держава не могла одержати правового статусу відповідача в судових процесах України, у позивача була відсутня реальна можливість стягнення завданих збитків, а тому із даним позовом до суду першої інстанції позивач звернувся у липні 2024.
Відповідно, позивач був позбавлений об’єктивної можливості відшкодувати збитки своєчасно, тобто без значного часового проміжку між завданням збитків та стягненням цих збитків з відповідача за рішенням суду, у період чого відбувалося значне знецінення національної валюти.
Відтак, судова колегія вважає, що відповідне визначення збитків в еквіваленті іноземної валюти є цілком обґрунтованим та справедливим, оскільки в такий спосіб позивач убезпечує себе від непередбачуваної втрати активів, пов`язаної з коливанням обмінних курсів валют.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частина 6 п. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України визначає що справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства
Стаття 11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України вказує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Саме держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.
Звернення особи до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного оспорюваного або невизнаного права та охоронюваних законом інтересів.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право чи охоронюваний інтерес та його спосіб захисту.
Отже, позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет позову та підстава позову.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. Вона безпосередньо пов`язана із спірними правовідносинами та суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовані заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до частин 1-3 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити цивільне право або інтерес також і іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).
Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
На законодавчому рівні встановлено повну компенсацію збитків (завданої шкоди), так за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Разом з цим, наразі є загальновідомими обставини нестабільності національної валюти, внаслідок її девальвації, що має наслідком часткове її знецінення та перешкоджає повному відшкодуванню (компенсації) шкоди визначеної лише у гривневому еквіваленті, без прив’язки його до долару США, та буде суперечити наведеним законодавчим приписам щодо повного відшкодування.
А тому, з урахуванням обставин цієї справи, з метою запобігання втрати позивачем активів та необхідності повторного звернення позивача до суду для вжиття додаткових засобів захисту, що зумовлено девальвацією національної валюти України – гривні, є цілком обґрунтованим та справедливим визначення суми заборгованості з урахуванням еквіваленту в іноземній валюті.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Тому інші доводи учасників справи, що викладені у заявах по суті справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених апеляційним судом, не впливають на вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
“Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДОН-КРИМ” суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 81 614 232 (вісімдесят один мільйон шістсот чотирнадцять тисяч двісті тридцять дві) гривні, що еквівалентно 8 574 815 (вісім мільйонів п’ятсот сімдесят чотири тисячі вісімсот п’ятнадцять) доларам США або 6 247 133 (шість мільйонів двісті сорок сім тисяч сто тридцять три) євро, з яких:
- 61 685 325 (шістдесят один мільйон шістсот вісімдесят п’ять тисяч триста двадцять п’ять) гривень, що еквівалентно 6 480 981 (шість мільйонів чотириста вісімдесят тисяч дев’ятсот вісімдесят один) доларам США або 4 721 682 (чотири мільйони сімсот двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят два) євро - розмір реальних збитків від втрати майна;
- 19 928 907 (дев’ятнадцять мільйонів дев’ятсот двадцять вісім тисяч дев’ятсот сім) гривень, що еквівалентно 2 093 834 (два мільйони дев’яносто три тисячі вісімсот тридцять чотири) доларам США або 1 525 451 (один мільйон п’ятсот двадцять п’ять тисяч чотириста п’ятдесят один) євро - розмір упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку”.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.12.2025
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.
_03_03.png)
