Південно-західний апеляційний господарський суд повідомляє Товариство з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета”, ліквідатора Карасюка Олександра Володимировича, Чабана Анатолія Федоровича, Чабан Анастасію Сергіївну, ПрАТ "Універмаг "Україна" про винесення постанови суду по справі № 916/3130/21(916/290/25) шляхом розміщення її тексту:
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
05 листопада 2025 року |
м. Одеса |
Справа № 916/3130/21(916/290/25) |
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
Арбітражний керуючий Карасюк О.В. - особисто
від Чабана Анатолія Федоровича - адвокат Ягодніков Сергій Юрійович
від ПрАТ "Універмаг "Україна" – адвокат Довбиш Світлана Петрівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” в особі ліквідатора Карасюка Олександра Володимировича
на рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 (складено та підписано 23.05.2025, суддя Найфлейш В.Д.)
у справі №916/3130/21(916/290/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” в особі ліквідатора Карасюка Олександра Володимировича
до 1) Чабана Анатолія Федоровича
2) Чабан Анастасії Сергіївни
про визнання недійсним договору
у межах справи №916/3130/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Парк розваг Планета”
ВСТАНОВИВ
В провадження Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/3130/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Парк розваг Планета”.
Постановою Господарського суду Одеської області від 27.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” визнано банкрутом, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Карасюка Олександра Володимировича.
Товариства з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” в особі ліквідатора Карасюка Олександра Володимировича звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Чабана Анатолія Федоровича та Чабан Анастасії Сергіївни в якому просило:
- визнати недійсним договір дарування від 07.02.2020, укладений між Чабаном Анатолієм Федоровичем та Чабан Анастасією Сергіївною, зареєстрований за № 424, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. в м. Одеса;
- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення Чабану Анатолію Федоровичу права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, бульвар Французький, будинок 85/5, кв. 330, загальною площею 659,5 кв. м., житловою площею 262,5 кв. м., реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 1853981651101.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що укладаючи оспорюваний договір дарування квартири, Чабан Анатолій Федорович діяв очевидно недобросовісно з метою уникнути відповідальності за доведення Товариства з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” до банкрутства.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 по справі №916/3130/21(916/290/25) у задоволенні позову відмовлено повністю.
В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив, що судом встановлено наявність у власності відповідача Чабана А.Ф. активів, а саме корпоративних прав та торговельних марок, на які в межах виконавчого провадження щодо покладення субсидіарної відповідальності може бути звернено стягнення, що унеможливлює звернення стягнення на нерухоме майно, а тому позивач передчасно стверджує щодо фраудаторності оспорюваного правочину з відчуження нерухомого майна квартири з метою ухилення від погашення боргів. За твердженням місцевого господарського суду, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів оцінки корпоративних прав, а також торговельних марок та того, що цієї суми буде недостатньо для погашення заборгованості Чабана А.Ф. в межах виконавчого провадження.
Місцевий господарський суд також зазначив, що оспорюваний правочин є виконаним, не суперечать вимогам закону, дарувальник фактично не продовжував володіти та користуватися цим майном, а в діях Чабана А.Ф. відсутній умисел ухилення від відповідальності та вина, яка завдала шкоди іншим особам, враховуючи наявність у нього активів на які може бути звернено стягнення в межах виконавчого провадження.
Не погодившись із даним рішенням до суду апеляційної інстанції звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/3130/21(916/290/25) та ухвалити нове рішення, яким:
- визнати недійсним договір дарування від 07.02.2020, укладений між Чабаном Анатолієм Федоровичем та Чабан Анастасією Сергіївною, зареєстрований за № 424, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. в м. Одеса;
- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення Чабану Анатолію Федоровичу права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, бульвар Французький, будинок 85/5, кв. 330, загальною площею 659,5 кв. м., житловою площею 262,5 кв. м., реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 1853981651101.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення ухвалене без з’ясування обставин, що мають значення для справи, з визнанням встановленими обставин справи, які мають значення для справи, але які не були доведені учасниками справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на таке:
- судом першої інстанції не враховано того, що недійсність правочину встановлюється саме на момент його вчинення та не залежить від факти виконання/невиконання правочину. Немає значення, чи був фраудаторний правочин виконаний, а має лише значення його спрямування на уникнення стягнення заборгованості;
- висновок суду першої інстанції про те, що Чабан А.Ф. не продовжує користуватися відчуженим майном є обставиною, яку суд визначив встановленою, не зважаючи на той факт, що Чабан А.Ф. відчужив нерухоме майно на користь дружини – Чабан А.С., яка й досі є власником даного майна;
- на думку апелянта, встановлення того факту, чи використовував Чабан А.Ф. нерухоме майно після відчуження, було покладенням на позивача надмірного тягарю доказування. У контексті вірогідності доказів той факт, що Чабан А.Ф. після відчуження нерухомого майна дружині (якій, окрім того, було передано й інше нерухоме майно) користувався або принаймні міг користуватися нерухомим майном своєї дружити, на переконання скаржника, є очевидним;
- місцевий господарський суд не взяв до уваги рішення суду, яким Чабана А.Ф. притягнуто до субсидіарної відповідальності та встановлено, що його дії, як засновника товариства призвели до банкрутства, та такі дії завдали шкоду основному кредитору у справі про банкрутство, яка не відшкодована винною особою;
- скаржник вважає, що Чабан А.Ф. вчиняв саме умисні дії щодо доведення підприємства до банкрутства. Те, що Чабан А.Ф. на час укладення договору не знав, коли буде відкрито провадження у справі про банкрутство підприємства, доведеного ним до неплатоспроможності, та які будуть у ній кредитори, не змінює факту завдання самої шкоди, розмір якої був встановлений пізніше у справі про банкрутство за наслідками розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності;
- той факт, що провадження у справі про банкрутство було відкрите лише через декілька років після вчинення оспорюваного правочину, на переконання апелянта, також не нівелює факту вчинення такого правочину після завдання шкоди підприємству;
- вказане, як вважає апелянт, свідчить про спрямованість укладеного правочину на умисне завдання шкоди товариству, у якого була втрачена можливість відновлення платоспроможності через дії Чабана А.Ф. Це також свідчить про умисне завдання шкоди кредиторам, заборгованість перед якими виникла саме через дії Чабана А.Ф. і який, намагаючись уникнути реального відшкодування в межах інституту субсидіарної відповідальності, відчужив належне йому майно;
- висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача існує інше майно не реалізоване в межах виконавчого провадження, на переконання апелянта, є хибними, оскільки перед судом у даній справі не було постановлено питання щодо черговості задоволення вимог кредиторів чи інші питання щодо правомірності дій в межах виконавчого провадження. Перед судом було поставлене лише питання щодо правомірності самого правочину в контексті встановлених преюдиційних обставин доведення до банкрутства;
- у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що саме на момент укладення оспорюваного договору дарування у Чабана А.Ф. були якісь активи, крім відчуженого нерухомого майна, за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги кредиторів щодо відшкодування завданої шкоди;
- факт існування відкритого виконавчого провадження та арештованих активів у вигляді корпоративних прав та торговельних марок не впливає на те, що в момент вчинення правочину існували усі ознаки його фраудаторності, що не було враховано судом першої інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 було відкрито апеляційне провадження по справі №916/3130/21(916/290/25) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” в особі ліквідатора Карасюка Олександра Володимировича на рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 та призначено справу до розгляду на 30.07.2025.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Чабан А.Ф. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає таке:
- даний спір не підлягає розгляду господарським судом в межах розгляду справи про банкрутство;
- позивачем піж час звернення із позовом майнового характеру, не було надано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, з урахуванням дійсної вартості спірного майна;
- щодо суті заявлених позовних вимог, відповідач вважає, що позивачем не доведено того, що оспорюваний правочин є фраудаторним, зокрема саме станом на час його вчинення;
- в момент вчинення оспорюваного правочину у Чабана А.Ф у власності було інше майно, що додатково підтверджує, що такий правочин було вчинено не з метою приховування майна та/або ухилення від відповідальності перед ТОВ “Парк розваг Планета”, якої на момент вчинення правочину взагалі не було.
До суду апеляційної інстанції також надійшла відповідь на відзив від арбітражного керуючого Карасюка Олександра Володимировича та додаткові пояснення від ПАТ “Універмаг “Україна”.
У додаткових поясненням ПАТ “Універмаг “Україна” підтримало доводи та вимоги позивача (апелянта) та висловило свої заперечення проти доводів викладених Чабаном А.Ф. у відзиві на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі №916/3130/21(916/290/25) оголошено перерву до 08.10.2025.
У зв'язку з перебуванням судді-члена колегії Принцевської Н.М. у відпустці з 09.09.2025 по 10.10.2025, судове засідання по справі №916/3130/21(916/290/25) призначене на 08.10.2025 не відбулось.
Ухвалою суду від 13.10.2025 повідомлено учасників справи №916/3130/21(916/290/25) про те, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” в особі ліквідатора Карасюка Олександра Володимировича на рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 відбудеться – 20.10.2025.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 у справі №916/3130/21(916/290/25) оголошено перерву до 05.11.2025.
Під час судового засідання від 05.11.2025 арбітражний керуючий та представник ПАТ “Універмаг “Україна” підтримали доводи та вимоги за апеляційною скаргою та просили її задовольнити.
Представник Чабана Анатолія Федоровича надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/3130/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Парк розваг Планета”.
Постановою Господарського суду Одеської області від 27.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” визнано банкрутом, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Карасюка Олександра Володимировича.
В межах справи про банкрутство, ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Карасюк О.В. подав до суду першої інстанції заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв'язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника, в якій просив покласти субсидіарну відповідальність у розмірі 19 558 339,63 грн на Чабана Анатолія Федоровича, Йорова Ярослава В'ячеславовича, Зубенка Сергія Васильовича та стягнути з них солідарно вищевказані грошові кошти.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 в задоволенні заяви ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Карасюка О.В. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв'язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника – відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі №916/3130/21 – скасовано та ухвалено нове рішення, яким серед іншого, заяву ліквідатор банкрута арбітражного керуючого Карасюка О.В. про покладення субсидіарної відповідальності у розмірі 19 558 339,63 грн за зобов'язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв'язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника – задоволено, покладено субсидіарну відповідальність у розмірі 19 558 339,63 грн за зобов’язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв’язку з доведенням до банкрутства на Чабана Анатолія Федоровича, Йорова Ярослава В'ячеславовича, Зубенка Сергія Васильовича та стягнуто солідарно із Чабана Анатолія Федоровича, Йорова Ярослава В'ячеславовича, Зубенка Сергія Васильовича на користь ТОВ “Парк розваг Планета” грошові кошти в сумі 19 558 339,63 грн.
Постановою Верховного Суду від 21.08.2024 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі №916/3130/21 залишено без змін.
В свою чергу, 07.02.2020 між Чабаном Анатолієм Федоровичем (дарувальник) та Чабан Анастасією Сергіївною (обдарована) був укладений договір дарування, зареєстрований за № 424, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. в м. Одеса.
За умовами даного договору, Дарувальник передає безоплатно в дарунок, а обдаровувана приймає у власність з подякою квартиру, що знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, будинок 85/5, квартира 330, та складається в цілому з приміщень, загальною площею квартири 659,5 кв.м, житловою площею квартири 262,5 кв.м (надалі “Квартира” або “Нерухомість”). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1853981651101.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 07.02.2020 року, номер формаційної довідки: 199485458, право власності Чабана Анатолія Федоровича на вказану нерухомість, станом на 07.02.2020 року зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Комунального підприємства “Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради”, Одеська обл. Шушулковим М.Д. 13.06.2019 року, номер запису про право власності: 32036877.
Дарунок оцінено сторонами в 100 000 (сто тисяч) гривень.
Дарувальник свідчить, що вказана квартира на момент відчуження боргом за житлово-комунальні послуги не обтяжена, раніше нікому другому не продана, не подарована, не заставлена, в оренду та найм не здана, заборона та арешт на неї не накладено, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесена, також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України немає, обов'язками щодо третіх осіб дарувальник не зв'язаний, а також що вказаний правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей. Дарувальник також свідчить, що за адресою місцезнаходження нерухомого майна, що відчужується, не проживають та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати дарувальник, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування нерухомим майном. Договір не укладається під впливом тяжкої для дарувальника обставини або під загрозою. Вказана квартира не є адресою реєстрації місцезнаходження юридичних осіб та місцем реєстрації фізичних осіб-підприємців.
За умовами п.п. 5-7 Договору сторони стверджують, що цей договір не є фіктивним, удаваним і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Нерухомість, що відчужується, є особистою приватною власністю дарувальника, згідно шлюбного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 03.04.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №1284. Чабано Анатолій Федорович та Чабан Анастасія Сергіївна – є подружжям.
Право власності на відчужувану нерухомість у обдаровуваного (ої) виникає з моменту прийняття дарунку обдаровуваним(ою) та з дня державної реєстрації права власності за цим договором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності на відчужувану нерухомість за цим договором підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п.9 Договору).
07.02.2020 внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна про реєстрацію за Чабан Анастасією Сергіївною права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, будинок 85/5, квартира 330, та складається в цілому з приміщень, загальною площею квартири 659,5 кв.м, житловою площею квартири 262,5 кв.м. на підставі договору дарування за № 424 від 07.02.2020.
Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, ТОВ “Парк розваг Планета” в особі ліквідатора Карасюка Олександра Володимировича зазначило, що в рішенні суду про притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, було встановлено, що дії Чабана А.Ф., як засновника товариства в період з 01.08.2019 по 06.02.2020 призвели до банкрутства ТОВ “Парк розваг Планета” та завдали шкоду основному кредитору у справі про банкрутство – ПрАТ “Універмаг “Україна” та самому товариству.
На переконання позивача, Чабан А.Ф., укладаючи договір дарування квартири від 07.02.2020, діяв очевидно недобросовісно з метою уникнути відповідальності за доведення ТОВ “Парк розваг Планета” до банкрутства. У даному випадку, як вважає позивач, існують усі обставини, які дозволяють кваліфікувати договір дарування від 07.02.2020 року як фраудаторний: 1) цей договір є безоплатний; 2) даний договір був укладений Чабаном А.Ф. на наступний день після вчинення сукупності дій (01.08.2019 – 06.02.2020) з доведення до банкрутства ТОВ “Парк розваг Планета”, тобто після завдання шкоди кредитору та боржнику; 3) контрагентом Чабана А.Ф. по договору дарування від 07.02.2020 є Чабан А.С., яка є його дружиною.
Очевидним, як вважає позивач, є те, що Чабан А.Ф. безоплатно відчужив власне нерухоме майно на користь близького родича саме з метою уникнення відповідальності за доведення до банкрутства ТОВ “Парк розваг Планета”, а також уникнення відповідальності перед кредиторами, заборгованість перед якими виникла саме через умисні дії Чабана А.Ф.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає такі висновки помилковими, з огляду на наступне.
Щодо розгляду даного спору Господарським судом Одеської області у межах справи про банкрутство ТОВ „Парк розваг Планета”, колегія суддів зазначає таке.
Частинами 1, 2 ст. 7 КУзПБ визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.
Отже, законодавець у КУзПБ вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19, від 23.09.2021 у справі №904/4455/19).
У постановах від 15.05.2019 у справі №289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справах №289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
При цьому, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не лише з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень ст. 163 ГПК України, а й надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20)).
У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст. 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
Отже, КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.
Системний аналіз змісту приписів ст. 7 КУзПБ у сукупності із нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.
Цей підхід є дієвим механізмом забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, за яким усі рішення чи дії, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
У даному випадку, боржник в особі ліквідатора звернувся із позовом до суду про визнання недійсним договору дарування укладеного між Чабаном Анатолієм Федоровичем та Чабан Анастасією Сергіївною.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що укладаючи оспорюваний договір дарування квартири, Чабан Анатолій Федорович діяв очевидно недобросовісно з метою уникнути відповідальності за доведення ТОВ “Парк розваг Планета” до банкрутства. При цьому, ліквідатор послався на припис ст. 215 ЦК України та зазначив про наявність в оспорюваних договорах ознак фраудаторного правочину.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі N904/2979/20 тощо.
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).
Так, у даній справі, яка наразі є предметом апеляційного перегляду, позов про визнання недійсним договору подала особа, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа (боржник в особі ліквідатора).
Колегія суддів відзначає, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).
Інститут визнання недійсними правочинів у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Водночас не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).
Суд апеляційної інстанції у даній справі виходить із того, що відповідно до положень КУзПБ та ГПК України, ліквідатор боржника, здійснюючи повноваження керівника боржника у справі про банкрутство, має право на отримання задоволення вимог боржника за рахунок майна відповідача - Чабана Анатолія Федоровича, у цій справі. В свою чергу легітимні (законні) очікування кредиторів у цій справі полягають у задоволенні їх вимог за рахунок майнових активів осіб, притягнутих в судовому порядку до субсидіарної відповідальності у зв`язку із доведенням ТОВ „Парк розваг Планета” до банкрутства, в інтересах яких боржником в особі ліквідатора було подано позовну заяву, підлягають судовому захисту саме в межах справи про банкрутство, оскільки задоволення таких вимог безпосередньо впливає на склад і розмір ліквідаційної маси, за рахунок якої здійснюється задоволення вимог кредиторів.
В цьому випадку, ліквідатор боржника є тією зацікавленою особою у справі про банкрутство, який має право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.10.2023 по справі №908/802/20(908/2766/22).
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що даний спір має розглядатись саме у межах справи про банкрутство ТОВ „Парк розваг Планета”, оскільки його вирішення безпосереднього впливає на склад і розмір ліквідаційної маси, за рахунок якої здійснюється задоволення вимог кредиторів.
Щодо суті заявлених позовних вимог про визнання недійним договору дарування від 07.02.2020, укладеного між Чабаном Анатолієм Федоровичем та Чабан Анастасією Сергіївною, колегія суддів зазначає таке.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16 зроблено висновок, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, зокрема передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16 тощо.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).
У постанові від 30.01.2019 у справі №911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
До того ж, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а вразі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.
Згідно з ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що у межах справи про банкрутство ТОВ “Парк розваг Планета” ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Карасюк О.В. звернувся до суду першої інстанції з заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв'язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника, в якій просив покласти субсидіарну відповідальність у розмірі 19 558 339,63 грн на Чабана Анатолія Федоровича, Йорова Ярослава В'ячеславовича, Зубенка Сергія Васильовича та стягнути з них солідарно вищевказані грошові кошти.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 21.08.2024, задоволено заяву ліквідатор банкрута арбітражного керуючого Карасюка О.В. про покладення субсидіарної відповідальності у розмірі 19 558 339,63 грн за зобов'язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв'язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника, покладено субсидіарну відповідальність у розмірі 19 558 339,63 грн. за зобов’язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв’язку з доведенням до банкрутства на Чабана Анатолія Федоровича, Йорова Ярослава В'ячеславовича, Зубенка Сергія Васильовича та стягнуто солідарно із Чабана Анатолія Федоровича, Йорова Ярослава В'ячеславовича, Зубенка Сергія Васильовича на користь ТОВ “Парк розваг Планета” (грошові кошти в сумі 19 558 339,63 грн.
Під час розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв'язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника, зокрема на Чабана Анатолія Федоровича, судами було встановлено такі обставини.
Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів засновників (Учасників) від 30.05.2019 вирішено створити ТОВ “Парк розваг Планета”, затверджено Статут товариства. На посаду Директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Парк розваг Планета” було призначено Йорова Ярослава В’ячеславовича. Засновником підприємства був Чабан Анатолій Федорович.
Чабан Анатолій Федорович був учасником ТОВ “Парк розваг Планета” з 30.05.2019 до 06.09.2020, а 07.09.2020 між Чабаном Анатолієм Федоровичем (Продавець) та Зубенко Сергієм Васильовичем (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ “Парк розваг Планета” та підписано відповідний Акт приймання-передачі частик в статутному капіталі товариства.
30.07.2019 відповідно до протоколу № 30/07 від 30.07.2019 відбулися загальні збори учасників ТОВ “Парк розваг Планета”, на яких приймав участь єдиний учасник Товариства — Чабан Анатолій Федорович, та на яких було прийнято такі рішення:
- надати Товариству згоду на прийняття на себе боргових зобов’язань ТОВ “Сенді Парк-Київ Еліт” перед ПрАТ “Універмаг “Україна” в розмірі 6 773 786,75 грн;
- надати Товариству згоду на укладання договору про переведення боргу з ПрАТ “Універмаг Україна” та з ТОВ “Сенді Парк-Київ Еліт” в розмірі 6 773 786,75 грн, який виник за Договором оренди № 1462 від 15.07.2016 з ПрАТ “Універмаг Україна” та з ТОВ “Сенді Парк-Київ Еліт”, відповідно до умов якого Товариство буде Новим боржником з договором;
- уповноважити Директора Товариства Йорова Ярослава Вячеславовича на укладання від імені та в інтересах Товариства договору про переведення боргу з ПрАТ “Універмаг Україна” та з ТОВ “Сенді Парк-Київ Еліт” та надати йому право підписання від імені Товариства зазначеного договору та всіх інших документів, спрямованих на реалізацію прийнятих рішень на цих Загальних зборах Учасників Товариства, а також надати Директору право, у разі необхідності, на свій розсуд делегувати свої повноваження іншому представнику оез права передоручення.
01.08.2019 ТОВ “Парк розваг Планета” було укладено Договір № 1 /1462 від 01.08.2019 про переведення боргу (далі — “Договір переведення боргу”), відповідно до якого товариство бере на себе фінансові зобов’язання третьої особи - ТОВ “Сенді Парк-Київ Е,\іт” в розмірі 6 773 786,75 грн з урахуванням ПДВ (п. 1.2. Договору переведення боргу), які зобов’язалося виконати до 31 серпня 2019 року включно (п. 1.3. Договору переведення боргу), що підтверджується відповідним договором.
На момент укладення Договору переведення боргу засновником ТОВ “Сенді Парк-Київ Еліт” був Чабан Анатолій Федорович, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ сформованим по ТОВ “Сенді Парк-Київ Еліт” станом на 01.08.2019.
Як встановлено судом, в період з 01.08.2019 по 31.08.2019, як і в подальшому керівництвом Товариства не вживалися жодні дії спрямованих на виконання Договору переведення боргу, що підтверджується виписками з поточного рахунку Товариства, відкритому в Акціонерному банку “Південний”, за період з 01.08.2019 по 31.08.2019.
З огляду на таке, за висновками суду, засновник і директор Товариства, укладаючи Договір переведення боргу, діяли у власних інтересах, з метою звільнення пов’язаної з ними компанії, заінтересованої особи, - ТОВ “Сенді Парк-Київ Еліт” від фінансових зобов’язань, які виникли перед ПрАТ “Універмаг “Україна”. Відтак, вчиненні Чабаном Анатолієм Федоровичем та Йоровим Ярославом Вячеславовичем дії щодо взяття Товариством на себе невиправданих фінансових зобов’язань з подальшим їх невиконанням були спрямовані на завдання шкоди Товариству та його кредитору.
Також, як було встановлено судом під час розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ “Парк розваг Планета” у зв'язку з доведенням до банкрутства на керівників та засновників (учасників) боржника, 01.08.2019 Товариством був укладений договір оренди №1621 від 01.08.2019, відповідно до якого ТОВ “Парк розваг Планета” орендувало в ПрАТ “Універмаг “Україна” нежитлові приміщення загальною площею 5504 м. кв., які розташовані за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 3.
Відповідно до п. 3.2. Договору оренди Товариство взяло на себе зобов’язання виплачувати Орендодавцю щомісячно, протягом Строку оренди. Орендна плата за цим Договором складається з двох частин: першої та другої частини.
Пунктом 3.2.1. Договору оренди визначено, що розмір Першої частини Орендної плати становить 917 505,79 грн з ПДВ за один місяць.
Відповідно до п. 3.7.1 Договору оренди Орендар сплачує Орендодавцю авансовий платіж в сумі 1 835 011,58 грн включаючи ПДВ, який вноситься Орендарем наступним чином: - першу частину у розмірі 917 505,79 грн з ПДВ до 15.06.2019; - Другу частину у розмірі 917 505,79 грн до 01.02.2020 за умови належного виконання Орендарем своїх обов’язків по сплаті платежів за Договором.
Крім того, згідно з и. 3.8.2 Договору оренди щомісячний розмір Загальних платежів становить 131 969,26 грн., включаючи ПДВ за все приміщення.
Водночас, як встановлено судом, Йоров Ярослав Вячеславович та Чабан Анатолій Федорович не вживали заходів для забезпечення належного виконання Товариством своїх зобов’язань за Договором оренди.
Натомість, Чабан Анатолій Федорович та Йоров Ярослав Вячеславович після отримання вимоги повернути заборгованість вийшли зі складу товариства та з посади директора, яке мало непогашену заборгованість в розмірі понад 14 377 771,62 грн.
В подальшому, внаслідок бездіяльності та/або умисних дій Йорова Ярослава Вячеславовича та Чабана Анатолія Федоровича Товариством взяті на себе непомірні фінансові зобов’язання не були виконанні, що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 26.11.2020 у справі № 916/2722/20, відповідно до якого з ТОВ “Парк розваг Планета” на користь Приватного акціонерного товариства “Універмаг “Україна” стягнуто грошові кошти в сумі 19 303 116,48 грн.
Апеляційним судом також встановив, що у період з 25.10.2019 по 06.02.2020 ТОВ “Парк розваг Планета” надало фінансову допомогу 3 722 800,00 грн: ТОВ “Восток 1961”, ФОП Гальчинському А.І., ФОП Кісельової А.А., ФОП Марусенко О.М., ФОП Огаркову О.О., ТОВ “Парк розваг Планета-Україна”, ФОП Смаль Н.Г., ТОВ “Гагарін-Сервіс”.
З’ясувавши, що договори про надання поворотної фінансової допомоги є договорами безоплатними, тобто не передбачають в подальшому отримання Товариством прибутку, а також грошові кошти могли бути використані для погашення заборгованості по договору переведення боргу перед ПрАТ “Універмаг “Україна”, апеляційний суд визнав такі дії Товариства необґрунтованими. Надання великої кількості поворотної фінансової допомоги є однією з причин виникнення збитку, який зафіксований у фінансовому звіті.
Тобто судом апеляційної інстанції було встановлено об'єктивну сторону правопорушення (факти укладення договору переведення боргу, договорів фінансових допомог тощо); суб'єктивну сторону (вказано, що дії відповідачів були умисні, а засновник і директор Товариства, укладаючи договір переведення боргу, діяли у власних інтересах); що суб'єктами правопорушення є Чабан А.Ф., Йоров Я.В. та Зубенко С.В. Щодо об'єкта правопорушення суд апеляційної інстанції зазначив, що таким у даній справі є права кредитора(-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
З наведено вище вбачається, що дії, зокрема Чабана А.Ф. як засновника ТОВ “Парк розваг Планета” вчинені в період з 01.08.2019 по 06.02.2020 призвели до банкрутства товариства. Саме ці дії завдали шкоду кредиторам у справі про банкрутство та самому боржнику.
В той же час, будучи достеменно обізнаним про майновий стан ТОВ “Парк розваг Планета”, взяті товариством на себе фінансові зобов’язання та неможливість їх виконання, Чабан А.Ф., в один й той самий день, уклав правочини про відчуження частки в статутному капіталі ТОВ “Парк розваг Планета”, а також оспорюваний у цій справі договір дарування.
На переконання суду апеляційної інстанції, оспорюваний правочин, а саме договір дарування містить усі ознаки, які притаманні фраудаторному правочину, зокрема:
- такий правочин є безоплатним, оскільки за результатами його укладення Чабан А.Ф. фактично позбавившись майна, не отримав жодної матеріальної вигоди від такого відчуження;
- договір дарування вчинено на користь близької особи, а саме дружини - Чабан А.С. При цьому, за приписами ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Тобто, Чабан А.Ф. подарувавши майно дружині, у відповідності до вимог чинного законодавства, не втратив право користування подарованим майном;
- з огляду на встановлені судом у справі про притягнення Чабан А.Ф. до субсидіарної відповідальності обставини, дії Чабана А.Ф. щодо відчуження власного майна на користь дружини Чабан А.С., фактично свідчать про те, що вони бути направлені на штучний (умовний) перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів (притягнення до субсидіарної відповідальності);
- даний договір був укладений Чабаном А.Ф. на наступний день після вчинення сукупності дій (01.08.2019 – 06.02.2020) з доведення до банкрутства ТОВ “Парк розваг Планета”, тобто після завдання шкоди кредиторами та боржнику, а також одночасно із вчиненням правочину купівлі-продажу частки у товаристві (07.02.2020), за результатами вчинення якого Чабан А.Ф. вийшов зі складу учасників товариства.
З огляду на таке, колегія суддів вважає, що наведене вище беззаперечно свідчить про те, що Чабан А.Ф. безоплатно відчужив власне нерухоме майно на близького родича саме з метою уникнення відповідальності за доведення до банкрутства ТОВ “Парк розваг Планета” та унеможливлення погашення вимог кредиторів за рахунок такого майна.
А тому, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача про те, що у даному випадку вчинений відповідачами правочин, а саме договір дарування від 07.02.2020 є фраудаторним правочином, який вчинено на шкоду кредиторам, всупереч принципу добросовісності, а тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
При цьому, судова колегія вважає необґрунтованими доводи відповідача Чабана А.Ф. з приводу того, що укладення оспорюваного правочину передувало відкриттю провадження у справі про банкрутство, а також прийняття його до субсидіарної відповідальності, оскільки як вже було вказано вище та встановлено судом під час вирішення питання про притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, шкода була завдана кредиторам та боржнику саме у період напередодні укладення оспорюваного договору. В свою чергу, Чабан А.Ф., який завдав шкоду банкруту та його кредиторам, ще з моменту завдання такої шкоди (вчинення дій, що призвели до банкрутства) був зобов’язаний її відшкодувати.
Зобов’язання між Чабаном А.Ф. та банкрутом з приводу відшкодування завданої шкоди виникло не в момент порушення справи про банкрутство та притягнення його до субсидіарної відповідальності судовим рішенням, а з моменту вчинення Чабаном А. Ф. протиправних дій на шкоду ТОВ “Парк розваг Планета”.
А тому, колегія суддів вважає, що у даному випадку ані момент порушення справи про банкрутство, ані притягнення Чабана А.Ф. до субсидіарної відповідальності, не мають жодного значення при вирішенні питання про визнання недійсним договору, який очевидно був укладений на шкоду кредиторам та боржнику, а саме з метою унеможливлення задоволення грошових вимог за рахунок такого майна.
Колегія суддів також критично ставиться до посилань, як відповідача, так й суду першої інстанції на те, що у Чабана А.Ф. наявні активи в статутних капіталах юридичних осіб та торговельні марки, на які в межах виконавчого провадження щодо покладення субсидіарної відповідальності може бути звернено стягнення, що унеможливлює звернення стягненння на нерухоме майно, з огляду на таке.
Так, колегія суддів зазначає, що у даному випадку предметом позову є визнання недійсним договору дарування та повернення майна відповідачеві, а підставою вчинення такого правочину з метою уникнути відповідальності за доведення ТОВ “Парк розваг Планета” до банкрутства. При цьому, позивачем перед судом не порушувалось питання щодо (не)правомірності дій в межах виконавчого провадження, наявності/відсутності у власності Чабана А.Ф. будь-якого іншого майна, його вартості та реалізації у межах виконавчого провадження.
Відтак, колегія суддів вважає, що наявність або відсутність у власності Чабана А.Ф. будь-якого іншого майна, яке може бути реалізовано в межах виконавчого провадження, не має жодного правового значення під час вирішення даного спору, оскільки не відноситься до його предмету та підстав.
Слід також звернути увагу на те, що відповідач Чабан А.Ф., який стверджує про наявність інших активів, зокрема активів в статутних капіталах юридичних осіб та торговельних марок, не надав жодних доказів на підтвердження їх вартості, а також того, що за рахунок їх реалізації є можливість повного погашення стягнутих з відповідача грошових коштів в якості субсидіарної відповідальності.
З приводу посилання Чабана А.Ф. на порушення арбітражним керуючим вимог п.2 ч.1 ст.164 ГПК України при поданні позовної заяви та апеляційної скарги, а саме не надання доказів сплати судового збору у визначеному законом порядку та розмірі, колегія суддів зазначає таке.
За приписами п.2 ч.1 ст.164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують плату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ст. 163 ГПК України ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.
Від визначення характеру позовної вимоги (майновий чи немайновий) залежить розмір судового збору, належного до сплати за подання до суду відповідного позову.
У питанні визначення характеру позовних вимог, апеляційний суд ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, за якими майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна як рухомих речей, так і нерухомості визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.19 у справі № 907/9/17).
Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не заперечується позивачем, звертаючись із даним позовом до суду, в частині майнової вимоги, останній керувався вартістю спірного майна, яка визначена безпосередньо у договорі дарування та становить 100000,00 грн. Відповідно, 1,5 % від 100 000,00 грн становить 1500,00 грн, що є меншим за 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб, як то визначено підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Таким чином, за подання заяви майнового характеру, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що є 1 розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, судова колегія зауважує, що станом на час подання позовної заяви, а також прийняття оскаржуваного рішення, в матеріалах справи був відсутній будь-який висновок (звіт) про оцінку майна, яке було предметом оскаржуваного договору дарування.
Також, сторонами по справі, у тому числі Чабаном А.Ф. не порушувалось перед судом питання щодо призначення експертизи задля визначення вартості майна, а також не надано виготовлено на власне замовлення відповідного висновку.
Натомість, під час апеляційного перегляду даної справи, Чабаном А.Ф. разом з відзивом на апеляційну скаргу було надано виготовлений на його замовлення звіт №bpk18062025-32 по визначенню ринкової вартості квартири, що розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, бульвар Французький, будинок 85/5, кв. 330, загальною площею 659,5 кв. м, житловою площею 262,5 кв.м, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 1853981651101, у відповідності до якого, її ринкова вартість станом на 18 червня 2025 року складає 59 129 914,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що даним звіт є єдиним доказом, який був наданий сторонами на підтвердження ринкової вартості майна, яке було відчужено на оспорюваним договором дарування.
В свою чергу, позивач не надав жодних обґрунтованих пояснень, із посиланням на відповідні докази, які б достеменно свідчили про неможливість прийняття даного доказу, зокрема але не виключено, проведення дослідження з порушенням вимог чинного законодавства, проведення оцінки неуповноваженою особою, невірне визначення вартості майна, тощо.
З огляду на таке, колегія суддів враховує даний звіт №bpk18062025-32 по визначенню ринкової вартості квартири під час прийняття даної постави та розподілу судових витрат.
Відповідно, з урахуванням даного звіту, розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру у цій справі складав - 886 948,71 грн (59 129 914,00 грн*1,5).
Підпунктом 6 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір ставки за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на подання апелянтом скарги в електронному вигляді через систему “Електронний суд” застосовується понижений коефіцієнт розміру ставки судового збору.
Відтак розмір судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі (в частині майнового спору) становить 1 064 338,45 грн (886 948,71 грн (судовий збір, що підлягав сплати під час звернення із позовом)*150% *0,8).
В свою чергу, під час звернення з апеляційною скаргою, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн (за позовну заяву майнового характеру).
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 129 ГПК України).
Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.4 ст. 129 ГПК України).
У відповідності до п. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст. 129 ГПК України).
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру (визнання недійним договору) у розмірі 3028 грн, а також судовий збір за подання апеляційної скарги в цій частині у розмірі 3633,60 грн мають бути компенсовані позивачеві за рахунок обох відповідачів, як сторонами оспорюваного договору.
В свою чергу, як було встановлено судом у цій справі, укладаючи оспорюваний правочин, Чабан А.Ф. діяв недобросовісно, на шкоду кредиторам та боржнику, з метою уникнення відповідальності за завдану шкоду, а тому з урахуванням приписів ч.9 ст. 129 ГПК України, судова колегія вирішила за необхідне судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви майнового характеру та апеляційної скарги в цій частині, покласти саме на Чабана А.Ф.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Тому інші доводи учасників справи, що викладені у заявах по суті справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених апеляційним судом, не впливають на вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню, із прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.11.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.
_03_03.png)
