До відома Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації

З метою належного повідомлення учасника справи про хід судового розгляду, розміщуємо на офіційному веб-сайті суду на веб-порталі “Судова влада” інформацію наступного змісту:

           

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 червня 2025 року

м. Одеса

Справа № 916/3243/24

 

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,  

секретар судового засідання –  В.М. Просяник,

за участю представників сторін:

від позивача: О.А. Бумба

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим»

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 (суддя Ю.М. Щавинська, м.Одеса, повний текст складено 07.11.2024)

у справі №916/3243/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим»

до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації

про стягнення 81614232 грн,

 

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

23.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, в якій просило стягнути з держави Російська Федерація збитки у сумі 81614232 грн, що еквівалентно 8574815 доларам США або 6 247133 євро, що складаються з реальних збитків від втрати майна у сумі 61685325 грн (еквівалентно 6480981 доларам США або 4721682 євро) та упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку у сумі 19928907 грн (еквівалентно 2093834 доларам США або 1525451 євро).

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, яка розпочалася з 20.02.2014 з окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, позивач поніс реальні збитки від втрати належного йому нерухомого та рухомого майна, а також упущену вигоду у вигляді неодержаного прибутку, оскільки позивач був позбавлений можливості проводити свою господарську діяльність у сфері готелів і подібних засобів тимчасового розміщування через втрату доступу та контролю над своїм майном, а також був позбавлений можливості на отримання прибутку від господарської діяльності, що пов’язана з діяльністю готелів у Автономній Республіці Крим.

Короткий зміст рішення Господарського суду Одеської області

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 позов задоволено. Стягнуто з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» збитки у сумі 81614232грн, що складаються з реальних збитків від втрати майна у сумі 61685325 грн та упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку у сумі 19928907 грн. Стягнуто з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації в дохід Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 979370,78 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, яка полягає у розв’язанні збройного конфлікту; безпосередньо завдані збитки, розмір яких підтверджений звітом з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» та знаходиться за адресами: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» від неможливості провадження господарської діяльності; причинний зв’язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина відповідача, яка виражена у порушенні Статуту ООН та порушенні умов Будапештського меморандуму. Вторгнення та окупація Російською Федерацією частини території України, а у подальшому націоналізація майна, що належить на праві власності позивачеві, що підтверджується матеріалами справи, фактично призвели до втрати позивачем вказаного майна та можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності, пов’язаної з вказаним майном.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем реальних збитків від втрати майна у сумі 61685325 грн та упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку у сумі 19928907 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 змінити, а саме, змінити резолютивну частину рішення шляхом її доповнення вказівкою про еквівалент розміру збитків у іноземних валютах.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначив, що у пункті 335 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна проти Росії (стосовно Криму)» від 16.12.2020 (заяви №20958/14 та 38334/18) встановлено, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль над територією Криму з 27.02.2014. Саме на цю дату – 27.02.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Острів» була проведена оцінка розміру реальних збитків від втрати майна апелянтом, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку апелянта, що було зафіксовано у звіті з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальність «Дон-Крим» та знаходиться за адресами: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» від неможливості провадження господарської діяльності, станом на 27.02.2014.

Апелянт зазначив, що у зв’язку з девальвацією української гривні у період з 2014 по 2024 роки, сума збитків, яка визначена станом на 27.02.2014 у національній валюті, не є еквівалентною сумі збитків на дату звернення із позовом - 23.07.2024.

При цьому скаржник послався на постанову Верховного Суду у справі №662/928/15-ц від 08.02.2018, в якій був сформульований висновок, що реальна вартість грошей може визначатись їх купівельною спроможністю в певний час. Тобто під шкодою необхідно розуміти ту, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей. Абзацом 2 частини першої статті 1192 Цивільного кодексу України визначається, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Також позивач зауважив на тому, що у зв’язку із тим, що у період з 2014 до 2022 роки була відсутня реальна можливість стягнути з Російської Федерації розмір збитків, завданих збройною агресією, через наявність у Російської Федерації судового імунітету, що передбачав необхідність отримання згоди дипломатичного представництва на пред’явлення до Російської Федерації позову, а за відсутності такої згоди іноземна держава не могла одержати правового статусу відповідача в судових процесах України, апелянт був позбавлений змоги відшкодувати збитки своєчасно, тобто без значного часового проміжку між завданням збитків та стягненням цих збитків з відповідача за рішенням суду, у період чого відбувалося значне знецінення національної валюти. Більш того, навіть винесення судом рішення та вступ його у законну силу не призводить до його негайного виконання.

Крім того, скаржник зазначив, що стягнення з Російської Федерації на його користь збитків виключно у національній валюті на дату порушення права – дату переходу Автономної Республіки Крим під ефективний контроль Російської Федерації (окупацію вказаної території), не є ефективним засобом юридичного захисту, на відміну від стягнення розміру вказаних збитків із зазначенням еквіваленту в іноземних валютах.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга подана представником скаржника через систему «Електронний суд» та зареєстрована судом 28.11.2024 за вх.№4478/24.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 у справі №916/3243/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/3243/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

06.12.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 у справі №916/3243/24 залишено без руху з метою надання скаржнику усунути недоліки поданої ним апеляційної скарги, а саме: надати докази направлення копії апеляційної скарги з додатками разом з її офіційним перекладом на російську мову, посвідчену нотаріально, на поштову адресу Посольства Російської Федерації в Польщі (або посольства Російської Федерації у будь-якій іншій країні, зручній для вручення (направлення) копії апеляційної скарги з додатками). Цією ж ухвалою суду встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

В межах встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 строку від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№4478/24/Д1 від 23.12.2024), із доданих до якої документів вбачається, що скаржник здійснив направлення копії апеляційної скарги від 27.11.2024 на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 у справі №916/3243/24 з перекладом на російську мову, виконаним перекладачем Захаренко-Марійчук Євгенією Олександрівною, справжність підпису якої засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лівінською Наталією Сергіївною 19.12.2024, на адресу Посольства Російської Федерації в Республіці Польща: 00-761, Республіка Польща, місто Варшава, вулиця Бельведерська, 49 (інформація про адресу міститься у розділі «Контакти» офіційного вебресурсу вказаного посольства за посиланням: https://poland.mid.ru/ru/contacts/).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 у справі №916/3243/24. Встановлено відповідачу строк до 04.02.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз’яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 11.03.2025 о 12:30 год. Також доведено до відома сторін, що нез’явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи.

Крім того, ухвалою суду від 13.01.2025 зобов’язано позивача нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду направити відповідачу шляхом передання Посольству Російської Федерації в Республіці Польщі: ul. Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska, і докази направлення надати до суду. Постановлено розмістити на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про дату, час та місце розгляду справи №916/3243/24.

05.02.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» надійшла заява (вх.№4478/24/Д3), із доданих до якої документів вбачається, що скаржник здійснив направлення копії ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №916/3243/24 з перекладом на російську мову, виконаним перекладачем Захаренко-Марійчук Євгенією Олександрівною, справжність підпису якої засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лівінською Наталією Сергіївною 31.01.2025, на адресу Посольства Російської Федерації в Республіці Польща: 00-761, Республіка Польща, місто Варшава, вулиця Бельведерська, 49.

З метою повного, об’єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду у судовому засіданні 11.03.2025 оголошено перерву до 06.05.2025 о 12:00 год.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 11.03.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 у справі №916/3243/24 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк.

Цією ж ухвалою суду повідомлено відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання. Зобов’язано позивача нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду направити відповідачу шляхом передання Посольству Російської Федерації в Республіці Польщі: ul. Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska, і докази направлення надати до суду. Постановлено розмістити на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про дату, час та місце розгляду справи №916/3243/24.

Між тим, враховуючи, що з 05.05.2025 по 09.05.2025 суддя-учасник колегії С.В. Таран перебуватиме у відпустці відповідно до наказу в.о. голови суду від 30.04.2025 №114-в, з 02.05.2025 по 12.05.2025 суддя-учасник колегії К.В. Богатир перебуватиме у відрядженні відповідно до наказу в.о. голови суду від 30.04.2025 №113-в, що унеможливить розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні, призначеному на 06.05.2025, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/3243/24 відбудеться 24.06.2025 о 12:00год у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду (м.Одеса, пр-т Шевченка, 29), зал судових засідань №1. Зобов’язано позивача нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду направити відповідачу шляхом передання Посольству Російської Федерації в Республіці Польщі: ul. Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska, і докази направлення надати до суду. Постановлено розмістити на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про дату, час та місце розгляду справи №916/3243/24.

23.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» надійшла заява (вх.№4478/24/Д5), із доданих до якої документів вбачається, що скаржник здійснив направлення копії ухвал Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та від 01.05.2025 у справі №916/3243/24 з перекладом на російську мову, на адресу Посольства Російської Федерації в Республіці Польща: 00-761, Республіка Польща, місто Варшава.

У судових засіданнях, які проводились за клопотаннями скаржника в режимі відеоконференції, представники останнього підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та міце його проведення повідомлявся належним чином.

Колегія суддів зазначає, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт – постанову Верховної Ради України від 19.12.1992 №2889-XII «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності», шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв’язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв’язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов’язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022 №25814/12.1.1/32-22 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, за повідомленням Акціонерного товариства «Укрпошта», розміщеним 25.02.2022 на своєму офіційному сайті, припинено поштове співробітництво з поштою Росії, посилки та перекази в цю країну не приймаються.

Міністерство юстиції України листом від 06.10.2022 №91935/114287-22-22/12.1.1 «Щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року» повідомило, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022 №71/14-500-77469) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв’язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Відтак, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України від 31.10.2022 №100817/98748-22-22/12.1.3).

Разом з тим, Україна та Російська Федерація є учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965.

Враховуючи викладене, перекладені на російську мову матеріали апеляційної скарги з доданими до неї документами та ухвали апеляційного господарського суду направлялись позивачем на поштову адресу Посольства Російської Федерації в Польщі (ul.Belwederska 25C, 00-761 Warszawa).

Крім того, відповідач повідомлявся про дати, час та місце проведення судових засідань шляхом розміщення ухвал суду у справі №916/3243/24 у вигляді публікацій із викладенням змісту ухвал на офіційному веб-сайті судової влади України.

Згідно із частиною першою статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

На період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв’язку із припиненням поштового сполучення.

Таким чином, з урахуванням неможливості направлення документів до компетентних органів Російської Федерації у період військової агресії, господарський суд зі свого боку вчинив всі можливі дії для повідомлення відповідача про розгляд даної справи. Неявка відповідача в даному випадку не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними в справі матеріалами.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 24.06.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов’язковою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги по суті, незважаючи на відсутність представника відповідача, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначав, що діяльність у сфері готелів і подібних засобів тимчасового розміщування позивач проводив із використанням об’єктів нерухомого майна, які станом на 20.02.2014 належали йому на праві приватної власності та були розташовані на території Автономної Республіки Крим, а саме:

(1) будівлі та споруди готельного комплексу загальною площею - 3983,5 кв.м за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, Алупкінське шосе, б. 2, у тому числі: будівлі готельного комплексу літ. А, площею 2918,6 кв.м, літ.А', площею 1060,6 кв.м, на ділянці контрольно-пропускний пункт літ. Б, площею 4,3 кв.м, тепловий пункт літ. В, водонасосна літ. Г, споруди, інформація про технічні характеристики яких міститься у технічних паспортах від 24.11.2010, від 14.02.2007, а право власності на які підтверджується рішенням Виконавчого комітету Кореїзської селищної ради №107 від 08.07.2007 з додатками, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №555089 від 16.06.2007 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14930837 від 16.06.2007;

(2) нежитлове приміщення загальною площею - 276,3 кв.м за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, вул. Південна, б. 26, технічні характеристики якого містяться у технічному паспорті на нежиле приміщення від 01.09.2010, а право власності на яке підтверджується договором купівлі-продажу №7553 від 18.11.2010 з актом приймання-передачі від 06.12.2010 та витягом про державну реєстрацію прав №28281305 від 08.12.2010.

Право користування позивача земельними ділянками, на яких розташовані вищезгадані будівлі та приміщення, а саме:

(1) земельної ділянки площею 0,1485 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, вул. Алупкинське шосе, 2, з кадастровим номером 0111947100:01:003:0136, для обслуговування будівель та споруд готельного комплексу строком на 49 років підтверджується рішенням №41 від 31.08.2012 та договором про встановлення земельного сервітуту №266, укладеним у 2013 році;

(2) земельної ділянки площею 0,1987 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, вул. Алупкинське шосе, 2, з кадастровим номером 0111947100:01:003:0066, для обслуговування будівель та споруд готельного комплексу строком на 49 років підтверджується рішенням №64 від 31.08.2012.

У власності позивача також перебувають транспортні засоби, які територіально знаходились на території Автономної Республіки Крим:

(1) ИЖ 2717-90 1570, 2004 року випуску, з реєстраційним номером АК9463ВС, номер двигуна 21067734365, номер кузову ХТК27170040054251, синього кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК №642464;

(2) DAEWOO LANOS 1498, 2006 року випуску, з реєстраційним номером АК3235АР, номер двигуна A15SMS226428R, номер кузову SUPTF69YDW315599, зеленого кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК 642468;

(3) MERCEDES-BENZ SPRINTER 316CDI ПЕ 2685, 2003 року випуску, з реєстраційним номером ВК2390АН, номер двигуна 61298150716144, номер кузову WDB9036631R500414, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК 642467.

Свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів втрачені, реєстрація за позивачем вказаних транспортних засобів підтверджується листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Чернігівській області Головного сервісного центру МВС №31/25/6- К-3а/з від 25.01.2024.

На зазначених вище об’єктах нерухомості також перебувало рухоме майно позивача, необхідне для забезпечення діяльності готельного комплексу: побутова техніка, меблі, господарчі товари, електронні пристрої, посуд, терморегуляційна техніка та інше, інформація про яке наведена у переліку втраченого майна, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим».

20.02.2014 Російська Федерація розпочала окупацію Автономної Республіки Крим та м.Севастополя за допомогою підконтрольних їй збройних формувань.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, вся територія Автономної Республіки Крим визнана тимчасово окупованою Російською Федерацією території України з 20.02.2014.

Крім того, самопроголошеною Державною Радою Республіки Крим 30.04.2014 була прийнята Постанова «Про питання управління власністю Республіки Крим» №2085-6/14, пункт 1 якої в редакції Постанови №2474-6/14 від 03.09.2014 закріплював, що «на період інтеграції Республіки Крим до складу Російської Федерації, і до розмежування власності між Російською Федерацією, Республікою Крим та муніципальною власністю, однак не пізніше, ніж до 01.01.2015, все державне майно (держави Україна) і безхазяйне майно, яке знаходиться на території Республіки Крим, а також майно, вказане в додатку до цієї Постанови, враховується як власність Республіки Крим».

18.12.2023 Державною Радою Республіки Крим була опублікована Постанова №2031-2/23 від 18.12.2023 «Про внесення змін до Постанови Державної Ради Республіки Крим від 30 квітня 2014 року №2085-6/14 «З питань управління власністю Республіки Крим», відповідно до якої до переліку майна, яке враховується як власність Республіки Крим, було додане майно позивача (у пункті 413 додатку до Постанови №2085-6/14 від 30.04.2014), а саме: « 413. Рухоме і нерухоме майно ТОВ «Дон-Крим», у тому числі: нежитлове приміщення площею 276,3 кв.м, розташоване за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, вул. Південна, буд. 26, кадастровий номер 90:25:04012:1415; нежитлова будівля площею 2918,6 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:237; нежитлова будівля (контрольно-пропускний пункт) площею 3,2 кв.м, розташоване за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, ш. Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер: 90:25:040102:469; нежитлова будівля площею 1060,6 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:473; нежитлова будівля (тепловий пункт) площею 9,4 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:554; нежитлова будівля (водонасосна) площею 14,4 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, щосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:04:0102:555».

Таким чином, як вказує позивач, починаючи з 2014 року він був позбавлений можливості проводити свою господарську діяльність у сфері готелів і подібних засобів тимчасового розміщування у зв’язку з втратою доступу та контролю над своїм майном, а також був позбавлений можливості на отримання прибутку від господарської діяльності, що пов’язана з діяльністю готелів у Автономній Республіці Крим, що зумовило понесення збитків у вигляді доходів, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода).

Для встановлення розміру збитків позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Острів», яким був виготовлений 27.06.2024 звіт з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим», а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» від неможливості провадження господарської діяльності, станом на 27.02.2014.

За результатами оцінки суб’єктом оціночної діяльності був сформульований висновок, яким встановлено, що розмір реальних збитків від втрати майна, що знаходиться за адресами: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, та неодержаного прибутку Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» від початку окупації Автономної Республіки Крим Російською Федерацією склав (без урахування ПДВ):

-розмір реальних збитків від втрати майна: 61685325 грн, або 6480981 USD, або 4721682 EUR;

-розмір упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку: 19928907 грн, або 2093834 USD, або 1 525 451 EUR.

Відтак, посилаючись на наведені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 81614232 гривні, що еквівалентно 8574815 доларам США або 6247133 євро.

При цьому, позивач зазначав, що факт позбавлення позивача права власності на майно став відомий останньому 18.12.2023 з огляду на оприлюднення саме 18.12.2023 Постанови Державної Ради Республіки Крим, за якою майно позивача набуває статусу «майна, що вважається власністю Республіки Крим». До цього позивач не мав точної інформації щодо статусу майна, яке належить йому на праві власності та яке було розміщене на території Автономної Республіки Крим.

Враховуючи, що місцем заподіяння шкоди є Автономна Республіка Крим, з огляду на зміну Розпорядженням Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (суди Автономної Республіки Крим и м. Севастополя)» №36/0/9-22 від 05.07.2022 територіальної підсудності судових справ (окрім кримінальних проваджень), крім іншого, з Господарського суду Автономної Республіки Крим на Господарський суд Одеської області, позивач зазначає про підсудність відповідного спору саме Господарському суду Одеської області.

Крім того, позивач зазначав, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню у цій справі з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Позивачем надано суду копію технічного паспорту від 24.11.2010 (готельний комплекс; будинок №2, Алупкінське шосе, смт. Кореїз) (т.1 а.с.65-95), технічного паспорту від 14.02.2007 (тепловий пункт літ. «В»; будинок №2, Алупкінське шосе, смт. Кореїз) (т.1 а.с.96-101), копію технічного паспорту від 14.02.2007 (водонасосна літ. «Г»; будинок №2, Алупкінське шосе, смт. Кореїз) (т.1 а.с.102-107).

Рішенням Виконавчого комітету Кореїзської селищної ради №107 від 08.07.2007 вирішено оформити право власності на будівлі та споруди готельного комплексу літ. А, площею 2918,6 кв.м., літ. А, площею 1060,6 кв.м, на ділянці контрольно-пропускний пункт літ. Б, площею 4,3 кв.м, тепловий пункт літ. В, водонасосна літ. Г, споруди. Рішення прийняте на підставі заяви позивача щодо оформлення права власності на будівлі та споруди готельного комплексу, додатками до якої є висновок Ялтинського БТІ та акт державної приймальної комісії від 27.04.2007, затверджений рішенням Виконавчого комітету Кореїзської селищної ради №57 від 27.04.2007 (т.1 а.с.108-111).

Матеріали справи містять свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16.06.2007 на вказані будівлі та споруди та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14930837 від 16.06.2007 (т.1 а.с.112-115).

Позивачем також надано суду технічний паспорт на нежитлові приміщення №26, вул. Південна, смт. Кореїз, від 01.09.2010 (т.1 а.с.116-119), договір купівлі-продажу №7553 від 18.11.2010, акт приймання-передачі від 06.12.2010 (т.1 а.с.120-123) та витяг про державну реєстрацію прав №28281305 від 08.12.2010 на вказані нежитлові приміщення відповідно до укладеного договору та акту (т.1 а.с.124).

Рішенням Кореїзької селищної ради №41 від 31.08.2012 затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки для обслуговування будівель та споруд готельного комплексу площею 0,1485 га, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» та передано в оренду на 49 років вказану земельну ділянку.

Рішенням Кореїзької селищної ради №64 від 31.08.2012 затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки для обслуговування будівель та споруд готельного комплексу площею 0,1987 га, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» та передано в оренду на 49 років вказану земельну ділянку (т.1 а.с.125-126, 130-131).

Позивачем також надано суду договір про встановлення земельного сервітуту №266, укладений у 2013 році (т.1 а.с.127-129).

Листом від 25.01.2024 РСЦ ГСЦ МВС в Чернігівській області повідомило, що відповідно до даних ЄДР транспортних засобів за Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» зареєстровані транспортні засоби: (1) ИЖ 2717-90 1570, 2004 року випуску, з реєстраційним номером АК9463ВС, номер двигуна 21067734365, номер кузову ХТК27170040054251, синього кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК №642464; (2) DAEWOO LANOS 1498, 2006 року випуску, з реєстраційним номером АК3235АР, номер двигуна A15SMS226428R, номер кузову SUPTF69YDW315599, зеленого кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК 642468; (3) MERCEDES-BENZ SPRINTER 316CDI ПЕ 2685, 2003 року випуску, з реєстраційним номером ВК2390АН, номер двигуна 61298150716144, номер кузову WDB9036631R500414, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК 642467 (т.1 а.с.132).

Матеріали справи містять перелік втраченого майна, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим, для визначення розміру збитків станом на 27.02.2014 (т.1 а.с.133-155).

Державною Радою Республіки Крим 30.04.2014 була прийнята Постанова «Про питання управління власністю Республіки Крим» №2085-6/14, пункт 1 якої в редакції Постанови №2474-6/14 від 03.09.2014 закріплював, що «на період інтеграції Республіки Крим до складу Російської Федерації, і до розмежування власності між Російською Федерацією, Республікою Крим та муніципальною власністю, однак не пізніше, ніж до 01.01.2015, все державне майно (держави Україна) і безхазяйне майно, яке знаходиться на території Республіки Крим, а також майно, вказане в додатку до цієї Постанови, враховується як власність Республіки Крим».

18.12.2023 Державною Радою Республіки Крим була опублікована Постанова №2031-2/23 від 18.12.2023 «Про внесення змін до Постанови Державної Ради Республіки Крим від 30 квітня 2014 року №2085-6/14 «З питань управління власністю Республіки Крим», відповідно до якої до переліку майна, яке враховується як власність Республіки Крим, було додане майно позивача (у пункті 413 додатку до Постанови №2085-6/14 від 30.04.2014), а саме: « 413. Рухоме і нерухоме майно ТОВ «Дон-Крим», у тому числі: нежитлове приміщення площею 276,3 кв.м, розташоване за адресою: Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, вул. Південна, буд. 26, кадастровий номер 90:25:04012:1415; нежитлова будівля площею 2918,6 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:237; нежитлова будівля (контрольно-пропускний пункт) площею 3,2 кв.м, розташоване за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, ш. Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер: 90:25:040102:469; нежитлова будівля площею 1060,6 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:473; нежитлова будівля (тепловий пункт) площею 9,4 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:554; нежитлова будівля (водонасосна) площею 14,4 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, щосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:04:0102:555» (т.1 а.с.156-247).

Позивачем також надано знімок екрану ресурсу «Deepstatemap» станом на 27.05.2024 щодо належності смт. Кореїз до території окупованого Криму (т.1 а.с.248).

Відповідно до висновку Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Острів» про розмір збитків від 27.02.2014 (т.2 а.с.1-4) розмір реальних збитків від втрати майна, що знаходиться за адресами: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, і належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим», а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» від початку окупації Автономної Республіки Крим Російською Федерацією (без урахування ПДВ), становлять:

-розмір реальних збитків від втрати майна: 61685325 грн, або 6480981 USD, або 4721682 EUR;

-розмір упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку: 19928907 грн, або 2093834 USD, або 1 525 451 EUR.

Підстава до проведення оцінки: договір №35/23К від 10.10.2023 на надання послуг з визначення розміру збитків, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» в особі директора Є.В. Іщенко-Гіллера, який діє на підставі статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Острів».

Нормативною базою є: Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20.03.2022 №326; Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затверджена Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за №1522/38858; Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», введений в дію 12.07.2001; Національні стандарти оцінки (НСО); Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів №142/5/2092 від 24.11.2003 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від №3207/5/1033 від 21.10.2019); Міжнародні стандарти оцінки (MCO/IVS).

Вид вартості втраченого майна: ринкова вартість (без ПДВ); база оцінки: ринкова.

Застосовуваними підходами до оцінки є: при визначенні розміру реальних збитків від втрати майна оцінювачем використано-ринковий підхід (метод співставних транзакцій); при визначенні упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку оцінювачем застосовано дохідний підхід (метод дисконтованих грошових потоків (метод DCF).

Матеріали справи також містять звіт з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» та знаходиться за адресами: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» від неможливості провадження господарської діяльності, станом на 27.02.2014 з додатками (т.2 а.с.5-т.5 а.с.120).

Позивачем також надано суду публікації інтернет-ресурсу «LENTA.RU» від 19.12.2023, інтернет-ресурсу «РБК» від 18.12.2023 та інтернет-ресурсу «РИА Новости Крым» від 19.12.2023 щодо націоналізації об’єктів (т.5 а.с.126-131).

У матеріалах справи наявний лист Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними та рекомендації не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації, лист Міністерства закордонних справ України №610/19-091-80003 від 10.10.2022 щодо розірвання дипломатичних відносин через повномасштабну агресію РФ проти України, лист АТ «Укрпошта» щодо припинення поштового співробітництва з Поштою Росії та Білорусі (т.5 а.с.132-136).

Позиція суду апеляційної інстанції

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша).

При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Наведені норми чітко окреслюють повноваження суду апеляційної інстанції, які повинні забезпечити відповідність судового рішення, оскарженого в апеляційному порядку, вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Так, частиною другою зазначеної статті встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Залишення апеляційним судом поза увагою неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції чи порушення цим судом норм процесуального права, яке є обов’язковою підставою для скасування судового рішення, не буде відповідати не тільки нормам частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а й завданням господарського судочинства - справедливому, неупередженому та своєчасному вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Підсумком апеляційного перегляду справи, так само як і розгляду справи судом першої інстанції, має бути висновок суду щодо порушення права, за захистом якого особа звернулася до суду. Такий висновок суд робить шляхом застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах відповідно до предмета й підстав позову, зазначених особою (позивачем).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм матеріального права, що спричинило неправильне вирішення спору, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до положень статті 5 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

Згідно зі статтею 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

У постановах від 18.05.2022 у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22 зазначено, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог товариства про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при вирішенні цього спору є матеріальний закон України.

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії та вчинення протиправних дій на тимчасово окупованій території зі сторони Російської Федерації.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

На законодавчому рівні (Закон України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України») визнано, що датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19.02.2014, а Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими з 20.02.2014 року.

Факт окупації території Автономної Республіки Крим був визнаний Генеральною Асамблеєю ООН в Резолюції A/RES/68/262 від 27.03.2014 «Про підтримку територіальної цілісності України».

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, територія Автономної Республіки Крим визнана тимчасово окупованою Російською Федерацією з 20.02.2014.

Відомим також є той факт, що 24.02.2022 Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану на території України строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ. Пізніше відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженими Законами України, воєнний стан продовжувався і триває досі.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 02.03.2022 ES-11/1 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов’язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

В преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Отже, протиправність діяння відповідача як складового елементу правопорушення у вигляді завдання збитків, у розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є загальновідомою обставиною, яка закріплена державою на законодавчому рівні та яка доказування не потребує.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб’єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб’єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав і обов’язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб’єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

За приписами частини третьої статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

За усталеними висновками Верховного Суду, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

-неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

-наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

-причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

-вина заподіювача шкоди, як суб’єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов’язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов’язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв’язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Таким чином, обов’язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди не покладається на позивача (презумпція вини). Зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 Верховний Суд виснував, якщо під час розгляду справи зазначена презумпція вини не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Висновок щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.

Отже збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов’язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

У контексті наведеного Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що за змістом частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин третьої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За приписами частини третьої статті 13, частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов’язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

Як зазначалося, протиправність діяння відповідача як складового елементу правопорушення у вигляді завдання збитків в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою обставиною, яка закріплена державою на законодавчому рівні та яка доказування не потребує.

При цьому, з поданих позивачем доказів вбачається, що саме внаслідок протиправних дій Російської Федерації, в результаті військової агресії останньої, позивач не мав можливості здійснювати господарську діяльність та одержувати дохід.

Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, територія Автономної Республіки Крим визнана тимчасово окупованою Російською Федерацією з 20.02.2014.

У подальшому, Державною Радою Республіки Крим 30.04.2014 була прийнята Постанова «Про питання управління власністю Республіки Крим» №2085-6/14, пункт 1 якої в редакції Постанови №2474-6/14 від 03.09.2014 закріплював, що «на період інтеграції Республіки Крим до складу Російської Федерації, і до розмежування власності між Російською Федерацією, Республікою Крим та муніципальною власністю, однак не пізніше, ніж до 01.01.2015, все державне майно (держави Україна) і безхазяйне майно, яке знаходиться на території Республіки Крим, а також майно, вказане в додатку до цієї Постанови, враховується як власність Республіки Крим».

18.12.2023 Державною Радою Республіки Крим була опублікована Постанова №2031-2/23 від 18.12.2023 «Про внесення змін до Постанови Державної Ради Республіки Крим від 30 квітня 2014 року №2085-6/14 «З питань управління власністю Республіки Крим», відповідно до якої до переліку майна, яке враховується як власність Республіки Крим, було додане майно позивача (у пункті 413 додатку до Постанови №2085-6/14 від 30.04.2014), а саме: « 413. Рухоме і нерухоме майно ТОВ «Дон-Крим», у тому числі: нежитлове приміщення площею 276,3 кв.м, розташоване за адресою: Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, вул. Південна, буд. 26, кадастровий номер 90:25:04012:1415; нежитлова будівля площею 2918,6 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:237; нежитлова будівля (контрольно-пропускний пункт) площею 3,2 кв.м, розташоване за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, ш. Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер: 90:25:040102:469; нежитлова будівля площею 1060,6 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:473; нежитлова будівля (тепловий пункт) площею 9,4 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:040102:554; нежитлова будівля (водонасосна) площею 14,4 кв.м, розташована за адресою: Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, щосе Алупкинське, буд. 2, кадастровий номер 90:25:04:0102:555» (т.1 а.с.156-247).

Вказані обставини підтверджують фактичну втрату позивачем вказаного майна та неможливість використання позивачем вказаного майна з 2014 року та провадження ним господарської діяльності, пов’язаної із вказаним майном, що стало наслідком недоотримання позивачем доходів, на які він мав реальні сподівання (доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов’язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом з тим, розрахунок завданої шкоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Позивачем на підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків (реальних збитків від втрати майна та упущеної вигоди) надано суду звіт з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» та знаходиться за адресами: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкинське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» від неможливості провадження господарської діяльності, станом на 27.02.2014 з додатками (т.2 а.с.5-т.5 а.с.120).

Колегія суддів зазначає, що 18.10.2022 наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України за №3904/1223 було затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Пунктом 1 Методики № 3904/1223 передбачено, що вона застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб’єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб’єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання.

Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб’єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб’єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

За статтею 9 вказаного Закону методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов’язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб’єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою № 1440 від 10.09.2003 Кабінету Міністрів України, є обов’язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб’єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 28.10.2004 (в редакції, яка діяла станом на 31.12.2013), також є обов’язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб’єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту №2 з урахуванням вимог Національного стандарту №1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.

Згідно з пунктами 15, 16 Національного стандарту №1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об’єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об’єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об’єкта оцінки.

Як вбачається із висновку Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Острів» про розмір збитків станом 27.02.2014, застосовуваними підходами до оцінки є: при визначенні розміру реальних збитків від втрати майна оцінювачем використано-ринковий підхід (метод співставних транзакцій); при визначенні упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку оцінювачем застосовано дохідний підхід (метод дисконтованих грошових потоків (метод DCF).

Зокрема, в рамках даного звіту оцінювачем з використанням ринкового підходу було визначено вартість втраченого майна, що входить до складу об’єкта оцінки, а саме: будівлі та споруди готельного комплексу, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, буд. 2, та приміщення 1-19 колишнього овочевого магазину, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, вул.Південна, буд. 26.

Щодо визначення вартості будівель та споруд готельного комплексу, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, буд. 2, у звіті зазначено, що враховуючи особливості даного виду нерухомості (функціональне призначення, менеджмент та експлуатація, конкуренція та маркетинг), а також ретроспективну дату оцінки (27.02.2014), ринок продажу готельної нерухомості є обмеженим. В результаті дослідження ринку подібної нерухомості оцінювачем було знайдено лише одну пропозицію продажу майна, яке є подібним до оцінюваного готельного комплексу.

Стосовно визначення вартості приміщення 1-19 колишнього овочевого магазину, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, вул. Південна, буд. 26, у звіті зазначено, що враховуючи, що дата оцінки є ретроспективною (27.02.2014), ринок продажу комерційної нерухомості (торгові приміщення) є обмеженим. В результаті дослідження ринку оцінювачем було знайдено лише дві пропозиції продажу, які є подібними до приміщення 1-19 колишнього овочевого магазину.

З урахуванням викладеного, інформаційних джерел, необхідних для проведення незалежної оцінки збитків, є недостатньо, тоді як у звіті про оцінку майна не зазначено, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об’єкта оцінки, як того вимагають приписи положень пунктів 15, 16 Національного стандарту №1.

Для визначення розміру реальних збитків від втрати обладнання та устаткування готельного комплексу оцінювачем був використаний ринковий підхід, в рамках застосування якого було визначено вартість 1213 найменувань, що входить до складу втраченого майна.

При цьому оцінювач визначав вартість побутової техніки, оргтехніки, меблів, текстильного, харчового та іншого обладнання виходячи із наданого замовником Переліку втраченого майна, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» та розташоване за адресами: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт Кореїз, шосе Алупкінське, буд. 2 та вул. Південна, буд. 26, для визначення розміру збитків станом на 27.02.2014 (додаток №1 до звіту), тоді як замовником оцінки (позивачем) не надано жодних доказів, які підтверджують, що це майно є власністю останнього і перебувало у його користуванні станом на 27.02.2014.

Щодо визначення розміру упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку за період з 27.02.2014 по 31.12.2024 колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту звіту дані для розрахунків базуються на наданому замовником бізнес-плані Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» на 2014 рік, оскільки річна фінансова звітність підприємства оцінювачу не надана, тобто розрахунок неодержаного прибутку здійснений при наявності у оцінювача єдиного джерела про господарську діяльність підприємства (бізнес-плану підприємства на 2014 рік), що, на думку колегії суддів, є недостатніми вхідними даними для розрахунку неотриманого прибутку.

За наведених обставин, правомірність визначення оцінювачем розміру реальних збитків від втрати майна у сумі 61685325 грн (еквівалентно 6480981 доларам США або 4721682 євро) та упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку у сумі 19928907 грн (еквівалентно 2093834 доларам США або 1525451 євро) у даному провадженні позивачем не доведена, як наслідок, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку повного складу правопорушення, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, розмір яких не підтверджено належними та допустимими доказами.

Висновки суду апеляційної інстанції

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної керується висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів, не обмежуючись доводами та вимогами апеляційної скарги відповідно до частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення суду з підстав порушення норм матеріального права (статті 22 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України), і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Згідно із пунктом 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284

Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Крим» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 у справі №916/3243/24 скасувати.

3.Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2025.

 

Головуючий суддя                                                                                Л.В. Поліщук

Суддя                                                                                                       К.В. Богатир

Суддя                                                                                                       С.В. Таран