Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
На виконання ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” № 1207-VII від 15.04.2014 р. (в редакції Закону №2217-ІХ від 21.04.2022) Південно-західний апеляційний господарський суд повідомляє Хархардіну Віру Миколаївну та Фермерське господарство“Фенікс-2019” про винесення постанови суду по справі № 916/2938/24 шляхом розміщення її тексту:
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Одеса
Справа № 916/2938/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
Представники учасників справи у судове засідання не з’явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Аврамчук Анастасії Андріївни
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 (повний текст складено та підписано 06.01.2025, суддя Петров В.С.)
у справі №916/2938/24
за позовом Аврамчук Анастасії Андріївни
до 1) Хархардіної Віри Миколаївни
2) Фермерського господарства “Фенікс-2019”
3) Щедрінова Нікіти Андрійовича
про визначення розміру складеного капіталу фермерського господарства та розміру часток його членів (учасників)
ВСТАНОВИВ
Аврамчук Анастасія Андріївна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Хархардіної Віри Миколаївни, Фермерського господарства “Фенікс-2019” та Щедрінова Нікіти Андрійовича про визначення розміру складеного капіталу Фермерського господарства “Фенікс-2019” в сумі 30000,00 грн. та розміру часток членів (учасників) фермерського господарства: розмір частки Аврамчук Анастасії Андріївни у складеному капіталі Фермерського господарства “Фенікс-2019” становить 66,67% та розмір частки Щедрінова Нікіти Андрійовича у складеному капіталі Фермерського господарства “Фенікс-2019” становить 33,33%.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у відповідності до договору купівлі-продажу частки та у складеному (статутному капіталі) ФГ “Фенікс-2019” та рішення загальних зборів членів фермерського господарства набула права власності на частку у складеному капіталі товариства, яка належала раніше Хархардіновій В.М. Разом з цим, з 24.02.2022 у зв’язку з військовою агресією рф проти України, територія, де знаходиться Хархардіна В.М., є тимчасово окупованою, що унеможливлює позивачу стати засновником без наявності інших обов’язкових документів, а саме: заяви Хархардіної В.М., як колишнього власника частки складеного капіталу та голови фермерського господарства разом із підписаним сторонами актом приймання-передачі та новими редакціями статуту. Між тим позивач додає, що заява до реєстратора з приводу внесення змін до установчих документів відповідно до закону не подавалась через повномасштабне вторгнення російської федерації в лютому 2022 року та окупації території, де зареєстроване фермерське господарство та проживає відповідач.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 по справі №916/2938/24 у задоволенні позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що до переліку документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін, є зокрема, рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників/про виключення учасника з товариства та акт приймання-передачі частки. При цьому, справжність підписів членів товариства, які голосували за таке рішення загальних зборів відповідно до вимог чинного законодавства повинні бути засвідчені нотаріально з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.
Однак, за твердженням суду першої інстанції, справжність підписів членів ФГ “Фенікс-2019”, які голосували за рішення загальних зборів щодо виключення члену товариства та розподілу часток, нотаріально не засвідчені, а обов’язкове використання спеціальних бланків нотаріальних документів на вказаному рішенні не дотримано.
Крім того, як відзначено місцевим господарським судом, в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі фермерського господарства.
При цьому, на переконання суду першої інстанції, члени ФГ “Фенікс-2019” ще до повномасштабного вторгнення рф на територію України та відповідно окупацію Херсонської області вже вели переговори про відчуження Хархардіною В.М. належної їй частки в ФГ “Фенікс-2019”, а тому члени вказаного фермерського господарства мали достатньо часу як для оформлення та підписання акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ФГ “Фенікс-2019”, так і для нотаріального засвідчення підписів членів ФГ “Фенікс-2019”, які голосували за рішення загальних зборів.
Наголошено місцевим господарським судом й на тому, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами перебування відповідача – Хархардіної В.М. на тимчасово окупованій території України.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення прав позивача відбулось не в результаті недобросовісної поведінки відповідача - Хархардіної Віри Миколаївни та не з її вини.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі: визначити розмір складеного капіталу Фермерського господарства “ФЕНІКС-2019” в сумі 30 000,00 гривень та розміри часток членів (учасників )Фермерського господарства “ФЕНІКС-2019”: розмір частки Аврамчук Анастасії Андріївни, у складеному капіталі Фермерського господарства “ФЕНІКС-2019" становить 66,67% та розмір частки Щедрінова Нікіти Андрійовича у складеному капіталі Фермерського господарства “ФЕНІКС-2019" становить 33,33% .
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням всіх обставин справи та підлягає скасуванню з огляду на таке:
- позивач, як власник частки в складеному капіталі ФГ “ФЕНІКС-2019”, може захищати своє право протягом усього часу наявності у нього права власності, оскільки наявні в позивача документи не відповідають вимогам встановленим Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". В інший спосіб визнати право власності на частку в складеному капіталі та зареєструвати його в Державному реєстрі позивач не має можливості;
- порушення прав позивача з боку відповідача Хархардіної В.М. полягають в непосвідченні нотаріально акту приймання передачі частки в складеному капіталі, при цьому позивач може набути право власності лише за наявності Акту приймання передачі частки в складеному капіталі (що неможливо) або судового рішення про визначення розміру складеного капіталу та про визначення часток в господарстві Аврамчук А.А. та Щедрінова А.М.;
- позивач об’єктивно не має змоги подати суб’єкту держреєстрації документи, перелік яких передбачений чинним законодавством, зокрема примірник оригіналу (нотаріально посвідчену копію) рішення загальним зборів фермерського господарська, що унеможливлює реалізацію її корпоративних прав та здійснення будь-якої господарської діяльності юридичної особи;
- отже, для ефективного поновлення прав позивача і проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, необхідним є прийняття судового рішення про визначення розміру складеного капіталу та про визначення часток в господарстві;
- даний спосіб захисту є ефективним, оскільки задоволення таких вимог є підставою для державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін до відомостей про юридичну особу - ФГ "ФЕНІКС - 2019" щодо складу членів господарства та розміру їх часток;
- поза увагою суду першої інстанції залишено те, що вчинити нотаріальну дію (посвідчити підписи членів на рішенні загальних зборів, акті приймання-передачі частки) виявилось за неможливе не через дії чи бездіяльність позивача, а через повномасштабне вторгнення військ рф на територію України та тимчасову окупацію;
- після окупації частини території Херсонської області Хархардіна В.М. прийняла рішення залишитись на окупованій території і погоджується підписати всі необхідні документи, але не покидаючи власне місцезнаходження, що підтверджується заявою свідка;
- наведене, на думку апелянта, спростовує висновки місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено перебування Хархардінової В.М. та тимчасово окупованій території та про те, що позивач мала достатньо часу для вчинення передбачених законом дій, проте з невідомих причин не здійснила їх;
- поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивачем на виконання умов укладеного з відповідачем договору купівлі-продажу частки було здійснено розрахунок в повному обсязі, але відповідач акт приймання-передачі частки та документи, необхідні для реалізації корпоративних прав позивача, нотаріально не посвідчив.
Апелянт також просить суд визнати поважними причини неподання до суду першої інстанції показів свідка Кохана І.І. та прийняти їх, оскільки свідок Кохан І.І. до 26.12.2024 року перебував на тимчасово окупованій території, тому з об’єктивних причин його пояснення не були надані до суду першої інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено її до розгляду на 19.03.2025.
У судове засідання призначене на 19.03.2025 представники учасників справи не з’явились, про причини неможливості прибуття у судове засідання суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.
Так, колегія суддів зазначає, що представник позивача адвокат Олійник Лілія Михайлівна та відповідач Щедрінов Нікіта Андрійович отримали ухвалу суду апеляційної інстанції від 10.02.2025 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду 12.02.2025 про що свідчать відповідні довідки про доставку до електронного кабінету.
Разом з цим, як свідчать наявні матеріали справи, зареєстрованим місцем проживання Хархардіної Віри Миколаївни та місцезнаходженням Фермерського господарства “Фенікс- 2019” є 75633, Херсонська область, Голопристанський район, с. Гладківка, вул. Миру, буд. 104.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (з відповідними змінами) затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф.
До названого переліку, зокрема включено всю територію Скадовського району Херсонської області, тобто місцезнаходження відповідачів по справі.
Порядок виклику в суд та повідомлення про судове рішення осіб, які перебувають на тимчасово окупованій території визначено Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.
Частиною 1 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” визначено, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
На виконання наведених законодавчих приписів Південно-західний апеляційний господарський суд 14.02.2025 розмістив на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення із текстом відповідної ухвали в якій вказано час, дату та місце розгляду справи.
Колегія суддів також наголошує на тому, що за приписами ч.7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Так наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення відповідачами Хархардіновою Вірою Миколаївною та Фермерським господарством “Фенікс-2019” суд першої інстанції та/або суд апеляційної інстанції про зміну свого місцезнаходження під час розгляду справи.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів з дотриманням вимог ГПК України та Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” належним чином повідомила відповідачів про відкриття апеляційного провадження по цій справі, а також про час, дату та місце розгляду справи.
Втім, останнім своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та участь у розгляді справи не скористались.
Враховуючи наведене, а також те, що судом апеляційної інстанції явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов’язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справи за їх відсутності.
Розглянувши під час судового засідання клопотання апелянта про залучення до матеріалів справи заяви свідка Кохана І.І., колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.
Згідно з частиною другою статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви..
Частинами четвертою, п`ятою та восьмою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази повинні існувати на момент розгляду спору судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, на які посилається скаржник).
Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 924/232/18, від 16.04.2024 у справі № 922/331/23).
Так, колегія суддів зазначає, що надана апелянтом заява свідка датована 16.01.2025, тобто після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 26.12.2024, що свідчить про те, що такий доказ був відсутній станом на час прийняття оскаржуваного рішення, та відповідно, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції такого додаткового доказу у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання скаржником таких доказів.
На підставі вищенаведеного судова колегія зазначає, що надана скаржником заява свідка залучається до матеріалів справи, але апеляційним судом не враховується під час розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, рішенням засновника Фермерське господарство “Фенікс-2019” № 2 від 26 січня 2022 року, громадянка України Хархардіна Віра Миколаївна, яка володіє 100% статутного капіталу Фермерського господарства “Фенікс-2019”, діє на підставі статуту, вирішила:
Рішенням засновника Фермерського господарства “Фенікс-2019” № 2 від 26.01.2022 затверджено статут Фермерського господарства “Фенікс-2019” (нова редакція).
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 статуту ФГ “Фенікс-2019” останній затверджено відповідно до Закону України “Про фермерське господарство”, Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, діючого законодавства України та рішення засновника № 2 ФГ “Фенікс-2019” від 26 січня 2022 року.
Згідно з п. 2.1 статті 2 статуту ФГ “Фенікс-2019” членами (учасниками) фермерського господарства є:
- Хархардіна Віра Миколаївна – член ФГ “Фенікс-2019”, голова Фермерського господарства “Фенікс-2019”;
- Щедрінов Нікіта Андрійович – член ФГ “Фенікс-2019”;
- Аврамчук Анастасія Андріївна – член ФГ “Фенікс-2019”.
Вказаний статут Фермерського господарства “Фенікс-2019” (нова редакція) підписано його головою – Хархардіною В.М.
Положеннями п. 15.1 статті 15 статуту ФГ “Фенікс-2019” (затвердженого у новій редакції рішенням засновника № 2 ФГ “Фенікс-2019” від 26.01.2022) визначено вклади та підписи членів ФГ “Фенікс-2019”:
- Хархардіна Віра Миколаївна – 10000,00 грн. – 33,33%;
- Щедрінов Нікіта Андрійович – 10000,00 грн. – 33,33%;
- Аврамчук Анастасія Андріївна – 10000,00 грн. – 33,33%.
При цьому із вказаного статуту Фермерського господарства “Фенікс-2019” (нова редакція) вбачається, що 31.01.2022 року приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Негра Л.А. засвідчено справжність підпису Хархардіної В.М., зареєстровано в реєстрі за № 264.
Із матеріалів справи вбачається, що Щедрінов Н.А. звернувся до Хархардіної В.М. із заявою від 12.02.2022 року, в якій зазначив, що є членом (учасником) ФГ “Фенікс-2019”, якому належить частка розміром 33,33% складеного капіталу вказаного фермерського господарства, за результатами розгляду повідомлення Хархардіної В.М. від 12.02.2022 р. про намір продажу належної їй частки складеного капіталу ФГ “Фенікс-2019” розміром 33,33%, цією заявою повідомив про відмову від придбання 33,33% частки складеного капіталу ФГ “Фенікс-2019” та не заперечує щодо продажу даної частки іншому учаснику - Аврамчук Анастасії Андріївні. Також у вказаній заяві Щедрінов Н.А. вказав, що відповідальність за достовірність наданої інформації та за будь-які непорозуміння та питання, що можуть виникнути з цього приводу в майбутньому, бере на себе, юридичні наслідки вищевказаного відомі.
20 лютого 2022 року між Хархардіною Вірою Миколаївною (продавець) та Аврамчук Анастасією Андріївною (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки у складеному капіталі Фермерського господарства “Фенікс-2019”, відповідно до п. 1 якого за цим договором продавець передає покупцеві частку у складеному капіталі господарства, номінальна вартість якої становить 10000,00 грн, розмір якої становить 33,33 відсотка у складеному капіталі господарства, надалі частка, а покупець приймає частку і сплачує продавцю 10000,00 грн, надалі - ціну.
Згідно з п. 2 договору від 20.02.2022 р. частка, що продається (відчужується), належить продавцю на підставі статуту господарства. Продавець свідчить, що відчужувана ним частка у складеному капіталі фермерського господарства внесена повністю і до цього часу нікому не продана, не подарована, не закладена, в спорі та під забороною не перебуває, прав на неї треті особи не мають. Про характер діяльності та про фінансовий стан справ господарства на момент укладення цього договору покупець належним чином повідомлений.
Відповідно до п. 3 договору від 20.02.2022 покупець сплачує визначену у п. 1 цього договору ціну шляхом передачі готівкових коштів/перерахування на банківські реквізити продавця, протягом в день підписання цього договору.
Пунктом 4 договору від 20.02.2022 визначено, що продавець втрачає всі права та обов’язки щодо відчужуваної частини складеного капіталу Фермерського господарства “Фенікс-2019”, що були обумовлені статусом. Разом з переходом права власності на визначену у п. 1 договору частку до покупця переходять всі права та обов’язки, що належали продавцеві у зв’язку з правом на зазначену частку, передбачені статутом та чинним законодавством.
Право власності покупця на частку у складеному капіталі Фермерського господарства “Фенікс-2019” виникає з моменту підписання цього договору. Продавець своїм підписом на цьому договорі заявляє на поступку (передачу) частки у складеному капіталі на користь покупця і переходом до останнього права власності на частку у складеному капіталі продавця (п. 5 договору від 20.02.2022).
В п. 6 договору від 20.02.2022 з моменту укладення даного договору права та обов’язки Фермерського господарства “Фенікс-2019” переходять до покупця у відповідній частині (33,33% складеного капіталу) з моменту підписання цього договору.
Положеннями п. 7 договору від 20.02.2022 передбачено, що зміна умов договору, його розірвання або припинення можливі лише за письмовою угодою сторін.
Згідно з п. 8 договору від 20.02.2022 останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до п. 9 договору від 20.02.2022 строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8 цього договору, та закінчується після повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.
Із наявної в матеріалах справи копії розписки Хархардіної В.М. від 20.02.2022 року вбачається, що останньою зазначено про те, що відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу нею отримано грошові кошти в сумі 10000,00 грн від Аврамчук Анастасії Андріївни за частку Хархардіної В.М. в статутному капіталі ФГ “Фенікс-2019”, розрахунок проведений в повному розмірі, претензій до Аврамчук А.А. не має.
21 лютого 2022 року відбулися загальні збори Фермерського господарства “Фенікс-2019”, які оформлені протоколом № 3, відповідно до яких на вказаних загальних зборах були присутні члени: Хархардіна Віра Миколаївна, Щедрінов Нікіта Андрійович та Аврамчук Анастасія Андріївна.
Зокрема, на вказаних загальних зборах Фермерського господарства “Фенікс-2019” вирішено:
За твердженням позивача, з 24.02.2022 у зв’язку з військовою агресією рф проти України, територія, де знаходиться Хархардіна В.М., є тимчасово окупованою, що унеможливлює позивачу стати засновником без наявності інших обов’язкових документів, а саме: заяви Хархардіної В.М., як колишнього власника частки складеного капіталу та голови фермерського господарства разом із підписаним сторонами актом приймання-передачі та новими редакціями статуту.
Позивач також зазначає, що заява до реєстратора з приводу внесення змін до установчих документів відповідно до закону не подавалась через повномасштабне вторгнення російської федерації в лютому 2022 року та окупації території, де зареєстроване фермерське господарство та проживає відповідач.
За ствердженнями позивача, відсутність таких документів (заяви Хархардіної В.М., як колишнього власника частки складеного капіталу та голови фермерського господарства та акту приймання-передачі) позбавляють її можливості набути право власності на придбане майно, а саме частку у складеному капіталі фермерського господарства, а також унеможливлюють реалізацію її корпоративних прав та здійснення будь-якої господарської діяльності юридичної особи.
На переконання позивача, обраний спосіб захисту є ефективним, оскільки задоволення таких вимог є підставою для державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін до відомостей про юридичну особу - ФГ “Фенікс-2019” щодо складу членів господарства та розміру їх часток.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріли справи, дійшла наступних висновків.
Положеннями статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.
Відповідно до статтей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Фермерське господарство є окремою організаційно-правовою формою господарювання, передбаченою, зокрема, статтею 114 ГК України. Так, згідно з частиною першою зазначеної статті фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
Відповідно до ч. 3 ст. 114 Господарського кодексу України відносини, пов’язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України регулює Закон України “Про фермерське господарствоˮ, який є спеціальним нормативним актом і застосовується до спірних правовідносин. Вказаний Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Аналіз положень Закону України "Про фермерське господарство" свідчить про відсутність в ньому норм, які б розкривали поняття частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, прав, які надаються нею (корпоративні права), в тому числі порядок виділення та продажу частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства в примусовому порядку.
Такі норми також відсутні й у інших нормативно-правових актах, які регулюють відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств.
Частиною шостою статті 20 Закону України "Про фермерське господарство" закріплено лише право члена фермерського господарства на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві, розмір та порядок отримання якої визначаються статутом фермерського господарства.
Окрім того, частинами другою, третьою статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено можливість продажу фермерського господарства як ЦМК, визначивши, що за рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію.
До складу цілісного майнового комплексу згідно з приписами частини першої статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" віднесено майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.
Однак частка у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства не входить до складу цілісного майнового комплексу, адже не належить фермерському господарству, а є власністю його членів.
До того ж за змістом частини другої статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" відчуження цілісного майнового комплексу допускається лише за цивільно-правовими угодами та на підставі відповідного рішення членів фермерського господарства.
Отже, наразі питання відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства нормативно невизначене та неурегульоване.
Схожа правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 березня 2023 року по справі №917/202/21 (917/339/21).
Судова колегія враховує, що зареєстроване як юридична особа фермерське господарство за своє природою є специфічним суб`єктом господарювання, правове регулювання статусу якого має певні, характерні лише для нього, особливості, що відрізняють його від інших суб`єктів господарювання.
Однією з таких особливостей є визначений частиною першою статті 3 Закону України "Про фермерське господарство" суб`єктний склад фермерського господарства. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа. Для цілей Закону України "Про фермерське господарство" до членів сім`ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім`ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти) (частини друга, третя статті 3 цього Закону).
Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до статті 3 СК України.
Такі самі умови визначені абзацом другим частини п`ятої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" для фермерського господарства без статусу юридичної особи.
Залучення сімейним фермерським господарством інших громадян відповідно до статті 27 Закону України "Про фермерське господарство" може здійснюватися виключно для виконання сезонних та окремих робіт, які безпосередньо пов`язані з діяльністю господарства і потребують спеціальних знань чи навичок (абзац четвертий частини п`ятої статті 1 цього Закону).
Тлумачення норм статтей 1, 3 Закону України "Про фермерське господарство" свідчить про те, що фермерське господарство визначається як підприємництво саме сімейного типу, коли його членами можуть бути саме подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, тобто головною особливістю фермерського господарства як організаційно-правової форми є його сімейно-трудовий або родинно-трудовий характер.
Тож, фермерське господарство як юридична особа наближена за своїми ознаками до підприємств корпоративного типу, має певні особливості, а саме: воно засновано на членстві, а також майновій та особистій трудовій участі його членів, яка є обов`язковою; коло учасників/членів фермерського господарства обмежується членами сім`ї; діяльність фермерського господарства може стосуватися лише фермерства.
Така специфіка правового статусу фермерського господарства щодо суб`єктного складу членів фермерського господарства зумовлює неможливість набуття статусу члена господарства юридичними особами та особами, не пов`язаними родинними або сімейними зв`язками з існуючими членами господарства.
Більше того, поза межами сімейних/родинних зв`язків такий суб`єкт господарювання існувати не може, адже якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом, діяльність фермерського господарства припиняється (пункт 4 частини першої статті 35 Закону України "Про фермерське господарство").
Відповідні обмеження щодо суб`єктного складу членів фермерського господарства (за винятком набуття членства юридичною особою) не стосуються у випадку, коли частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства належить 100 % одній особі. У такому разі зазначена особа за аналогією механізму відчуження частки учасником товариства з обмеженою відповідальністю, визначеною статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", може відчужити належну їй частку (100 %) іншій особі - не обов`язково члену своєї сім`ї, адже бути головою фермерського господарства має право будь-яка особа і не вимагається, щоб вона була пов`язана родинними/сімейними стосунками з відчужувачем частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.
Наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді.
Схожі висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року та від 10 вересня 2019 року в справі № 923/875/17.
Апеляційний господарський суд при цьому бере до уваги те, що у постанові від 21 січня 2020 року в справі №908/2606/18 Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом України "Про фермерське господарство".
Аналогічна правова позиція про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом України "Про фермерське господарство" вказана й у постанові Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі №912/96/21.
Відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа (частина перша статті 114 Цивільного кодексу України).
Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов’язки їх учасників встановлено Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністюˮ.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністюˮ розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністюˮ учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого зобов`язального договору. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку.
Учинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Договором може бути передбачено, що право власності на частку переходить до набувача з моменту підписання договору, однак для переходу володіння часткою є необхідним волевиявлення обох сторін щодо цього. Передання частки від учасника набувачу може бути, зокрема, кінцевим етапом виконання договору (наприклад, після сплати покупної ціни), що можливо значно пізніше від укладення зобов`язального договору. Відтак акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки. Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.
За загальним правилом частини першої статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті Цивільного кодексу України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Отже, як передання майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тому як передання частки у статутному капіталі товариства слід розуміти надання набувачу можливості здійснювати права учасника товариства.
Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства (частина друга статті 21 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”).
Натомість відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.
Із зазначеної норми вбачається можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.
Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18 дійшов висновку, що чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.
З огляду на викладене, акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки – набуття та припинення права власності на корпоративні права.
Як вже було зазначено вище та вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, 20.02.2022 між Хархардіною Вірою Миколаївною (продавець) та Аврамчук Анастасією Андріївною (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки у складеному капіталі Фермерського господарства “Фенікс-2019”, відповідно до п. 1 якого за цим договором продавець передає покупцеві частку у складеному капіталі господарства, номінальна вартість якої становить 10000,00 грн, розмір якої становить 33,33 (тридцять три цілих тридцять три сотих) відсотка у складеному капіталі господарства, надалі частка, а покупець приймає частку і сплачує продавцю 10000,00 грн.
Однак, як свідчать наявні матеріали справи та не заперечується учасниками справи, між сторонами за вищевказаним договором взагалі не було складено та підписано акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.
Також, у порушення приписів Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” сторонами не здійснено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.
Судова колегія ставить критично до тверджень позивача про те, що тимчасова окупація місцезнаходження Хархардіної В.М. стала перешкодою для вчинення таких дій (підписання акту приймання-передачі частки та нотаріального засвідчення справжності підписів сторін на такому акті), з огляду на таке.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до приписів статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Колегія суддів відзначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”, яким було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з “Достатність доказів” на нову - “Вірогідність доказів”, викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів”.
Стандарт доказування “вірогідності доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції” (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN”) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом” (“beyond reasonable doubt”). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Так, за твердженням позивача, після окупації частини території Херсонської області Хархардіна В.М. прийняла рішення залишитись на окупованій території і погоджується підписати всі необхідні документи, але не покидаючи с. Гладківка Херсонської області.
Однак, у порушення наведених законодавчих приписів позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин, зокрема заяв, листів, повідомлень тощо, які б достеменно свідчить про наявність у Хархардіної В.М. волевиявлення на вчинення дій щодо підписання та нотаріального посвідчення акту приймання-передачі частки.
Не доведено позивачем належними та допустимими доказами й перебування відповідача – Хархардіної В.М. на тимчасово окупованій території України та неможливість (відмову) прибуття на підконтрольну територію України для вчинення таких дій.
Суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що про наявність наміру щодо відчуження частки, позивач була обізнана ще до повномасштабного вторгнення та окупації Херсонської області. Так, з наявних в матеріалах справи вбачається, що заява Щедрінова Н.А. про відмову від придбання 33,33% частки складеного капіталу ФГ “Фенікс-2019”, яка адресована Хархардіній В.М., датована 12.02.2022, при цьому договір купівлі-продажу частки укладений сторонами 20.02.2022, а загальні збори проведені 21.02.2022.
Відтак, члени ФГ “Фенікс-2019” до повномасштабного вторгнення рф на територію України та відповідно окупацію Херсонської області вже вели переговори про відчуження Хархардіною В.М. належної їй частки в ФГ “Фенікс-2019”, а тому члени вказаного фермерського господарства не були позбавлені можливості своєчасно оформити та підписати акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ФГ “Фенікс-2019”, а також нотаріально засвідчити підписи членів ФГ “Фенікс-2019”.
Слід також відзначити, що матеріали даної господарської справи не містять доказів відмови продавця частки – Хархардіної В.М. від складання та підписання акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ФГ “Фенікс-2019” та відповідно нотаріального засвідчення справжності підписів на такому акті, так і вчинення Хархардіною В.М. перешкод у вчиненні вказаних дій та складанні відповідного акту.
Колегія суддів також зазначає, що положеннями п. 2.3 статті 2 статуту ФГ “Фенікс-2019” (затвердженого у новій редакції рішенням засновника № 2 ФГ “Фенікс-2019” від 26.01.2022 р.) визначено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства.
В п. 2.5 статті 2 статуту ФГ “Фенікс-2019” (затвердженого у новій редакції рішенням засновника № 2 ФГ “Фенікс-2019” від 26.01.2022 р.) передбачено, що зміна складу членів фермерського господарства може здійснюватися з таких підстав:
- прийняття нового члена фермерського господарства, в тому числі в результаті відступлення частки (її частини) члена фермерського господарства в статутному фонді фермерського господарства;
- вихід члена фермерського господарства зі складу членів фермерського господарства;
- виключення члена фермерського господарства зі складу членів фермерського господарства;
- смерть члена фермерського господарства або оголошення його померлим.
Пунктом 2.6 статті 2 статуту ФГ “Фенікс-2019” (затвердженого у новій редакції рішенням засновника № 2 ФГ “Фенікс-2019” від 26.01.2022 р.) визначено, що новий член фермерського господарства може бути прийнятий до складу членів фермерського господарства за рішенням загальних зборів членів фермерського господарства на підставі заяви за умови внесення вкладу до складеного капіталу фермерського господарства, а також у результаті відступлення внеску (його частини) члена фермерського господарства в складеному капіталі фермерського господарства в порядку, встановленому законодавством і цим статутом.
Відповідно до п. 2.7 статті 2 статуту ФГ “Фенікс-2019” (затвердженого у новій редакції рішенням засновника № 2 ФГ “Фенікс-2019” від 26.01.2022 р.) член фермерського господарства має право в будь-який час вийти зі складу членів фермерського господарства незалежно від згоди інших членів фермерського господарства за умови попереднього їх повідомлення не пізніше, ніж за місяць до виходу зі складу членів фермерського господарства.
За умовами п. 12.2 статті 12 статуту ФГ “Фенікс-2019” (затвердженого у новій редакції рішенням засновника № 2 ФГ “Фенікс-2019” від 26.01.2022 р.) член ФГ має право припинити свою участь у ФГ шляхом виходу із складу членів ФГ.
Відповідно до п. 12.5 статті 12 статуту ФГ “Фенікс-2019” (затвердженого у новій редакції рішенням засновника № 2 ФГ “Фенікс-2019” від 26.01.2022 р.) члени ФГ мають право розпоряджатися своїми частками (їх частинами) в складеному капіталі згідно з цим статутом. Право членів ФГ продавати, дарувати, обмінювати, заповідати свою частку в складеному капіталі обмежується згідно положень цього статуту. Член ФГ може відчужити свою частку (крім передачу у спадщину) у складеному капіталі виключно на користь інших членів ФГ.
Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формуваньˮ передбачає, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об’єднання, професійної спілки, її організації або об’єднання, політичної партії, організації роботодавців, об’єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) заявник, зокрема, це:
- особа, яка набула частку (частину частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, особа, яка відчужила (передала) її, або уповноважена ними особа - у разі подання акта приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;
- позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства чи судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача (витребування з його володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Положеннями ч.1 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) документи для державної реєстрації можуть подаватися у паперовій або електронній формі. У паперовій формі документи подаються особисто заявником або поштовим відправленням. Якщо документи подаються у паперовій формі, заявник пред’являє паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу, передбачений Законом України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”. У разі подання документів представником додатково подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, що засвідчує його повноваження (крім випадку, якщо відомості про повноваження цього представника містяться в Єдиному державному реєстрі).
Відповідно до частини п’ятої статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;
2) документ про сплату адміністративного збору;
3) один із таких відповідних документів:
а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;
б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;
в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;
г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;
ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;
д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;
е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;
є) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства;
ж) витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження, - у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент;
з) нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, - для фізичної особи - нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для фізичної особи - резидента.
Справжність підписів учасників, які голосували за рішення, визначені у підпунктах “а”, “б”, “є”, “ж” та “з” цієї частини, засвідчується нотаріально з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Якщо у випадках, передбачених законом, таке рішення приймається без урахування голосів учасників у зв’язку з настанням певної обставини, подається документ, що підтверджує настання такої обставини.
Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом “ґ” цієї частини, засвідчується нотаріально з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.
Як свідчать матеріали справи, 21 лютого 2022 року відбулися загальні збори Фермерського господарства “Фенікс-2019”, які оформлені протоколом № 3, відповідно до яких на вказаних загальних зборах були присутні члени: Хархардіна Віра Миколаївна, Щедрінов Нікіта Андрійович та Аврамчук Анастасія Андріївна та на яких вирішено:
Отже, таке рішення загальних зборів членів Фермерського господарства “Фенікс-2019” відповідно до підпунктів “а” та “б” пункту 3 частини п’ятої статті 17 чинного Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” є підставою для проведення державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників фермерського господарства.
Разом з цим, справжність підписів членів ФГ “Фенікс-2019”, які голосували за рішення загальних зборів ФГ “Фенікс-2019” від 21.02.2022, оформлене протоколом № 3, відповідно до вимог ч. 5 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” повинна бути засвідчена нотаріально з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.
Проте, як свідчать наявні матеріали справи, справжність підписів членів ФГ “Фенікс-2019”, які голосували за рішення загальних зборів ФГ “Фенікс-2019” від 21.02.2022, оформлене протоколом № 3, нотаріально не засвідчені, обов’язкове використання спеціальних бланків нотаріальних документів на вказаному рішенні не дотримано.
При цьому, як вже було вказано вище, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчить про об’єктивну неможливість вчинення таких дій, як станом на час проведення таких зборів, так й на теперішній час.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позивач може набути право власності лише за наявності акту приймання передачі частки в складеному капіталі або судового рішення про визначення розміру складеного капіталу та про визначення часток в фермерському господарстві, з огляду на таке.
Як вже було вказано вище, частиною п’ятої статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначено документи на підставі яких здійснюється державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Так, у відповідності до вказаної статті, акт приймання передачі частки в складеному капіталі та судове рішення про визначення розміру складеного капіталу не є вичерпним переліком документів на підставі яких вчиняються відповідні реєстраційні діє, а є лише одними з таких документів.
Так, відповідні реєстраційні дію вчиняються також на підставі заяви про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю або заяви про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Однак, апелянтом не надано доказів на підтвердження складення таких заяв, їх належного оформлення та звернення до відповідних органів задля проведення державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників господарства.
До того ж, як вже було вказано вище, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження об’єктивної неможливості надання нотаріально посвідченого рішення загальних зборів учасників господарства, акту приймання-передачі частки задля проведення відповідних реєстраційних дій. Зокрема, знаходження Хархардіної В.М. на території не підконтрольній Україні, відмови останньої від підписання такого акту та/або но нотаріального посвідчення або вчинення таких дій за наявності певних умов.
Щодо посилання апелянта на те, що чинне законодавство не вимагає нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі юридичної особи, колегія суддів зазначає, що відповідні реєстраційній дії щодо юридичної особи вчиняються не на підставі договору купівлі-продажу частки, а на підставі документів перелік яких наведено у ч. 5 статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішеня, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 по справі №916/2457/24 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 по справі №916/2938/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 31.03.2025 у зв’язку з перебуванням судді Філінюка І.Г. у відпустці з 24.03.2025 по 28.03.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.
_03_03.png)
