Південно-західний апеляційний господарський суд

18 грудня 2024, 10:42

На виконання ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” № 1207-VII від 15.04.2014 р. (в редакції Закону №2217-ІХ від 21.04.2022) Південно-західний апеляційний господарський суд повідомляє Державного реєстратора виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєва Фаріда Анваровича про ухвалення Південно-західним апеляційним господарським судом постанови щодо розгляду апеляційної скарги Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 по справі №916/1664/22, шляхом розміщення її тексту:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року

м. Одеса

Справа №916/1664/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюк І.Г.

суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання – Чеголя Є.О.

за участю:

Прокурор відділу - Наумова Т.О.;

Кабінету Міністрів України - Васильєва С.О.;

Херсонської міської ради Херсонської області - Орленко В.Г.;

Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” - Мороз А.С.;

Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” - Війтєва Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Херсонської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024

по справі №916/1664/22

за позовом Керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до відповідача: Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Херсонської міської ради Херсонської області

2) Державного реєстратора виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєва Фаріда Анваровича

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Керівник Херсонської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України, в якій просить суд:

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 08.08.2019 №48153188 про державну реєстрацію права приватної власності на нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1890003165101) з одночасним припиненням права власності за Всеукраїнською громадською організацією Товариство “Знання” України (код ЄДРПОУ 00016490), яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №32739939 від 23.07.2019;

- витребувати від Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України (код ЄДРПОУ 00016490) нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на те, що проведення державної реєстрації права приватної власності за відповідачем на вищевказану нежитлову будівлю є незаконним та таким, що порушує інтереси держави, оскільки спірне нерухоме майно є державною власністю. Як зазначає у позові прокурор, державою не було визначено суб`єкта управління спірним майном, яке відносилось до загальносоюзного громадського об`єднання колишнього Союзу РСР, а тому єдиним органом, наділеним повноваженнями діяти від імені держави на захист спірного майна, є Кабінет Міністрів України, який належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах не вживає. Відсутність волі держави в особі Кабінету Міністрів України або іншого уповноваженого органу на вибуття нерухомого майна з державної власності є підставою для витребування майна з приватної власності на підставі ст.387 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у справі №916/1664/22 закрито провадження у справі за позовом Керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Всеукраїнської громадської організації Товариство Знання України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1)Херсонської міської ради Херсонської області; 2)державного реєстратора виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєва Фаріда Анваровича про:

- скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 08.08.2019 №48153188 про державну реєстрацію права приватної власності на нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1890003165101) з одночасним припиненням права власності за Всеукраїнською громадською організацією Товариство Знання України (код ЄДРПОУ 00016490), яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №32739939 від 23.07.2019;

-витребування від Всеукраїнської громадської організації Товариство Знання України (код ЄДРПОУ 00016490) нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Також ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 у справі №916/1664/22 Херсонській обласній прокуратурі повернуто з Державного бюджету України 176073,08 грн. судового збору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 про закриття провадження у справі №916/1664/22 в частині позовної вимоги про витребування від Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України нежитлової будівлі Планетарію та Кінолекторію, нежитлової будівлі розташованої за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, - скасовано. Матеріали справи №916/1664/22 направлено для продовження розгляду в цій частині до Господарського суду Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 відмовлено Керівнику Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у задоволенні позову до Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Херсонської міської ради Херсонської області, державного реєстратора виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєва Фаріда Анваровича про витребування нежитлової будівлі Планетарію та Кінолекторію, розташованої за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон по справі №916/1664/22.

Обґрунтування судового рішення.

В мотивах прийнятого судового рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що враховуючи недоведення наявності факту володіння відповідачем спірним нерухомим майном, а також те, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи нерухомого майна є саме особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно, а отже недоведено прокурором та позивачем підстав для задоволення позову у даній справі, а отже про відмову у задоволенні позову.

Крім того, судом в оскаржуваному судовому рішенні зазначено, що на даний час нежитлова будівля Планетарію та Кінолекторію за адресою: м.Херсон, вул. Воронцовська, буд.14 не зареєстрована за жодною особою, а відтак, позивач, вважаючи, що спірне нерухоме майно належить державі на праві власності, не позбавлений права звернення до державного реєстратора із відповідною заявою про державну реєстрацію такого майна за державою поза межами судового розгляду справи.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Херсонська обласна прокуратура звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального а процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 у справі №916/1664/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, застосування правових висновків Верховного Суду, прокурор зазначає, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Натомість скаржник зазначає, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208 цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 року у справі №916/1608/18 (провадження № 12-135с19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Зазначеного суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення не врахував.

Також, судом першої інстанції не було враховане те, що здійснивши відмову від права власності на спірне майно за приписами статті 347 ЦК України, відповідач фактично ствердив свої претензії на пірне майно та повноваження на розпорядження ним на противагу доводам прокуратури у позові.

Отже, вказаний факт не свідчить про врегулювання спору про таке майно.

Відповідно до усталеної практики Великої палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість скаржник наголошує на тому, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення його прав.

Тобто, на думку скаржника, добровільне припинення відповідачем права власності на спірне нерухоме майно та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру Речових прав під час розгляду справи не вирішило спір про право, оскільки не є підставою для реєстрації за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію.

Також, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що судове рішення є не вмотивованим, а саме: судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не було надано належної правової оцінки обставинам справи та доказам, які містяться в матеріалах справи, не наведено мотиви визнання чи спростування обставинам, які є предметом доказування у справі.

Зокрема, прокурор зазначає, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Зазначеного судом першої інстанції здійснено не було.

Прокурор зазначає, що наданими до позовної заяви доказами належним чином підтверджено безпідставну реєстрацію права приватної власності на нежитлову будівлю Планетарію та Кінолектарію за Всеукраїнською громадською організацією Товариство “Знання” України, яка перебуває у їх користуванні.

Викладені позиції інших учасників провадження у справі.

19.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Всеукраїнської громадської організації товариство “Знання” України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що оскаржуване рішення було прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

30.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Кабінету Міністрів України надійшли письмові пояснення по справі, в яких просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 у справі №916/1664/22 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2024.

На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/1664/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 доручено Господарського суду Одеської області невідкладно надіслати на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №916/1664/22.

Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 по справі №916/1664/22 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

22.07.2024 матеріали справи №916/1664/22 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 по справі №916/1664/22 - залишено без руху.

Встановлено Херсонській обласній прокуратурі строк для надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів направлення апеляційної скарги учасникам провадження у справі, а саме: позивачу Кабінету Міністрів України та третій особі Державному реєстратору виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєву Фаріді Анваровичу і доданих до неї документів разом з листом опису вкладення про направлення апеляційної скарги, з зазначенням номеру поштового відправлення – протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Попереджено скаржника Херсонську обласну прокуратуру, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

02.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків Херсонської обласної прокуратури. До якої було додано: докази направлення апеляційної скарги учасникам провадження у справі, а саме: позивачу Кабінету Міністрів України разом з листом опису вкладення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 по справі №916/1664/22.

Призначено справу № 916/1664/22 до розгляду на 21.10.2024 о 14:30 год.

24.09.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України- Кушерець Василя Івановича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду м. Києва (01054, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В) у судовому засіданні у справі №916/1664/22, яке призначене на 21.10.2024 о 14:30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 клопотання представника Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України”- Кушерець Василя Івановича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду м. Києва (01054, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В) у судовому засіданні у справі №916/1664/22, яке призначене на 21.10.2024 о 14:30 год. - задоволено.

Доручено Господарському суду м.Києва (01054, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В) забезпечити проведення судового засідання, яке призначене на 21.10.2024 о 14:30 год. по справі №916/1664/22 та допущено представника Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України”- Кушерець Василя Івановича до судового засідання в режимі відеоконференції, яке призначене на 21.10.2024 о 14:30 год. по справі №916/1664/22 у приміщення Господарського суду м.Києва (01054, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 клопотання Херсонської міської ради Херсонської області про відкладення розгляду справи – задоволено. Відкладено розгляд справи № 916/1664/22 на 09.12.2024 о 15:00 год.

В судових засіданнях Прокурор та представник Кабінету Міністрів України доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представник Херсонської міської ради Херсонської області питання щодо задоволення апеляційної скарги, залишив на розсуд суду.

Представники Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили судове рішення залишити без змін.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов’язковою, колегія суддів переходить до розгляду апеляційної скарги по суті.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Щодо підстав звернення Прокурора до суду.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України “Про прокуратуру” визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття “інтереси держави”, визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави” має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”).

Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

“Не здійснення захисту” виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

“Здійснення захисту неналежним чином” виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

“Неналежність” захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Як вбачається з пояснень прокурора, 06.12.2021 та 10.01.2022 прокуратурою до Фонду державного майна України направлено листи №55-9434вих.-21 та №55-114вих.-22, у яких повідомлено про факт незаконної реєстрації права приватної власності за Всеукраїнською громадською організацією Товариства “Знання” України будівлі Планетарію та Кінолекторію, яка є загальнодержавною власністю. Одночасно запропоновано повідомити про вжиті заходи, спрямовані на усунення вказаного порушення, у тому числі цивільно-правового характеру.

У листах відповідях від 31.12.2021 №10-24-3197 та від 09.02.2022 №10-24-2563 Фонд державного майна України повідомив, що вказане майно не відноситься до сфери управління Фонду. Оскільки доручень відносно повернення вказаного нерухомого майна в судовому порядку до державної власності від Кабінету Міністрів України не надходило, відповідні заходи реагування не вживались.

Статтею 141 Господарського кодексу України унормовано, що управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

Крім того, відповідно до положень статті 2 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 20 зазначеного Закону визначено основні повноваження Кабінету Міністрів України, до яких віднесено здійснення управління об’єктами державної власності, делегування в установленому законом порядку окремих повноважень щодо управління зазначеними об’єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб’єктам господарювання.

Порядком визначення суб’єкта управління об’єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб'єкт управління якого не визначений, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 (далі - Порядок), визначено суб’єктів, що можуть бути ініціаторами визначення управлінця об’єктами державної власності.

До таких органів, зокрема віднесено Кабінет Міністрів України, міністерства, Фонд державного майна України та інші.

Водночас, процедура, визначена Порядком стосується проведення підготовчих дій до визначення органу управління держаним майном, а безпосередньо визначення проводиться рішенням Кабінету Міністрів України.

Таким чином, розпорядження державним майном та визначення органу управління майном здійснюється Кабінетом Міністрів України. Відтак, враховуючи, що відповідно до наданої компетенції повноваження управління державним майном - будівлею Планетарію та Кінолекторію не передано іншому суб’єкту, якими можуть бути Фонд державного майна України, міністерства, державні підприємства тощо, єдиним органом, наділеним діяти від імені держави на захист майна, що перебуває у державній власності є Кабінет Міністрів України

26.05.2022 до Кабінету Міністрів України обласною прокуратурою направлено лист №15/2-78вих-22 у якому запропоновано повідомити який саме орган державної виконавчої влади є уповноваженим органом управління вказаним об’єктом; чи вживалися Кабінетом Міністрів України чи відповідними Міністерствами заходи щодо оформлення права державної власності на зазначений об’єкт або делегувалися в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління вказаним майном; чи вживалися заходи, спрямовані на захист права державної власності, у тому числі цивільно-правового характеру.

Листом №3213-06/39290-05 від 17.06.2022, за дорученням Кабінету Міністрів України, Міністерство економіки констатувало, що заходи, спрямовані на визначення суб’єкта управління майном загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу PCP, до якого відноситься будівля планетарію з кінолекторієм, у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 №817 не вживалися, орган управління державним майном не визначено. Одночасно повідомлено, що Міністерством економіки розроблено проект Закону України “Про правовий режим майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР”(зареєстрований у Верховній Раді України від 10.12.2021 №64220), яким передбачається встановити, що майно яке є державною власністю та перебуває в інших юридичних та фізичних осіб підлягає витребуванню у судовому порядку.

Внаслідок протиправних дій Всеукраїнської громадської організації товариство “Знання” України та державного реєстратора виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєва Ф.А. об’єкт нерухомого майна - Планетарій та Кінолекторій, розташований за адресою: м.Херсон, вул. Воронцовська, буд. 14, який має суспільне, культурне, освітнє значення для міста Херсон, незаконно вибув з державної власності.

Отже, звертаючись до Кабінету Міністрів України до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурором фактично надано можливість відреагувати на зазначене порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову.

Невжиття Кабінетом Міністрів України жодних заходів протягом розумного строку після того, як стало відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність компетентного органу.

Враховуючи, що Кабінетом Міністрів України не визначено органу управління вказаним об’єктом; не вжито заходів, спрямованих на захист права державної власності, у тому числі цивільно-правового характеру, прокурор звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом.

Стислий виклад позиції прокуратури

- До 1992 року на території України не існувало приватної форми власності на нерухоме майно, юридичні особи не могли бути суб’єктом права власності, все нерухоме майно перебувало у державній (соціалістичній) власності. До теперішнього часу спірне нерухоме майно є державною власністю, з якої воно не вибувало та не могло вибути у законний спосіб за відсутності волі власника – держави в особі КМУ.

- Відсутність волі держави в особі Кабінету Міністрів України або іншого уповноваженого органу на вибуття нерухомого майна з державної власності є підставою для витребування майна з приватної власності на підставі ст.387 ЦК України.

- Підставою звернення прокурора з даним позовом є те, що КМУ не визначено органу управління спірним нерухомим майном, не вжито заходів, спрямованих на захист права державної власності, у тому числі цивільно-правового характеру.

- Належним відповідачем за позовом про витребування від особи нерухомого майна є особа, -за якою зареєстроване право власності на таке майно. Якщо нерухомим майном (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

- Державна реєстрація не є способом набуття або припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

- Сама лише державна реєстрація припинення права власності відповідача на спірне нерухоме майно не може свідчити про те, що між сторонами відсутній спір.

- Самостійне скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем під час розгляду справи не вирішило спір про прав, оскільки не є підставою для реєстрації за державою в особі КМУ права власності на спірне нерухоме майно.

- Суть спору та ефективність захисту порушеного права у відповідності до змісту стверджуваного порушення полягає не лише в тому, щоб майно перестало перебувати у володінні відповідача, а що саме це володіння, опосередковане державною реєстрацією права власності за відповідачем, було незаконним від самого початку і майно з державної власності взагалі не вибувало.

- Здійснивши відмову від права власності на спірне нерухоме майно за приписами ст.347 ЦК України, відповідач фактично ствердив свої претензії на спірне майно та повноваження на розпорядження ним на противагу доводам прокуратури у позові.

Стислий виклад позиції позивача

- Спірне нерухоме майно безпідставно вибуло з державної власності в результаті проведення державним реєстратором виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області реєстрації права приватної власності на спірне нерухоме майно за Всеукраїнською громадською організацією товариство “Знання” України. На підставі акту приймання акту приймання-передачі будівлі б/н від 07.05.1960.

- Спірне нерухоме майно ніколи не вибувало з державної власності.

- У зв’язку із законодавчо визначеністю правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України ВРУ постановою від 04.02.1994 №3943-ХП встановила, що тимчасово до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

- Відносно спірного нерухомого майна ані КМУ, ані іншим державним органом рішення про його відчуження або передачу з державної власності не приймалось.

Стислий виклад заперечень відповідача

- Незважаючи на те, що на даний момент право власності на спірне майно ні за ким не зареєстроване та у Держави не існує перешкод в реалізації своїх прав на спірне майно, Державою та прокурором не здійснюються дії щодо реалізації правомочностей щодо майна, не виконуються обов’язки власника майна по тягарю утримання майна та управління таким майном.

- Позовна заява прокурора в частині, що є предметом розгляду, подана за відсутності повноважень, є безпідставною та необґрунтованою, має місце невідповідність способів захисту прав та невідповідність обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, фактичним обставинам справи.

- У прокуратури відсутні повноваження на пред’явлення даного позову.

- Позов у даній справі є віндикаційним, а тому позивач зобов’язаний довести наявність у нього права власності та надати правовстановлюючий документ, а таке право власності за державою зареєстровано не було.

- Спірне нерухоме майно за державою ніколи не було зареєстроване, а тому не виникало у держави, а навпаки сама держава в особі органів державної реєстрації права реєструвала, а отже визнавала таке право.

- Прокурором в позовній заяві не вказано та не зазначено моменту та способу набуття права власності державою.

- Відповідач не є ані власником, ані володільцем спірного нерухомого майна (в тому числі з огляду на окупацію такого майна та вибуття такого майна з володіння відповідача), а позивач досі не вчинив дій щодо охорони майна та його збереження.

- Підставою реєстрації права власності на спірне нерухоме майно був акт приймання до експлуатації будівлі планетарію та кінолекторію від 07.05.1960, оскільки згідно цивільного законодавства діяло правило, що право власності для новоствореного майна, яке створилось в результаті реконструкції, виникає з моменту створення такого майна. При цьому прокурор хибно посилається на те, що до 1992 на території України не існувало приватної форми власності на нерухоме майно.

- Зазначені прокурором як підстави позову норми не регулюють питання майна загальносоюзних громадських організацій, а стосуються виключно органів державного управління, державних концернів тощо, а посилання прокурора на такі норми як на підставу позову є фактично підміною юридичних термінів/понять “підприємство союзного підпорядкування” та “загальносоюзна громадська організація”.

- У справах №34/466 та №40/191 судами здійснено висновок, що положення законодавства про майно загальносоюзних організацій не можуть бути застосовані до Товариства “Знання” України, яка є незалежною юридичною особою, та не перебувала у віданні та підпорядкуванні Всесоюзного товариства “Знання”.

- Відповідач добросовісно вважав, що спір щодо майна є юридично вичерпаний, оскільки особи, які вважають себе власниками такого майна, могли з 15.09.2022 безперешкодно реалізувати правомочності власника.

- Вимога про витребування майна не є належним та ефективним способом захисту, оскільки ані у власності, ані у володінні відповідача майно не перебуває, а особа, яка вважає себе власником, може звернутись до органів державної реєстрації прав та безперешкодно зареєструвати своє право власності, якщо таке існує.

- За фактичних обставин відсутності у Держави будь-яких перешкод в користуванні, володінні та розпорядження майном, а також у вчиненні інших необхідних на думку Держави дій, правова позиція прокурора про витребування майна у відповідача – у особи, яка майном не володіє – не володіючого майном не власника майна, фактично є спором заради спору, а не дійсним способом захисту права власності т, та не несе в собі реального правового спрямування щодо захисту майнового права, оскільки таке майнове право позивача відповідачем не порушується, та навпаки Відповідач станом на розгляд справи визнає право власності Держави на це майно, яке фактично з огляду на відсутність державної реєстрації права власності на майно по суті наразі є безхазяйним в силу бездіяльності прокурора та Держави, так як ані прокурор, ані Держава в особі уповноважених органів не виконує обов’язків власника майна, однак при цьому формалізовано заявляє безпідставну вимогу про витребування, що має штучний характер.

- Відповідач станом на час розгляду даної справи визнає право власності Держави на спірне нерухоме майн, однак органом, який має право на майно від імені Держави є Херсонська міська рада, хоча навість за наявності належного позивача у справі за даних обставин відсутні правові підстави для заявлення позову про витребування, оскільки відповідач не є ані власником, ані володільцем такого майна.

- Єдиною формалізованою метою даного позову про витребування майна є отримання судового рішення як правовстановлюючого документу, однак при цьому прокурор у позові вказує взаємовиключні правові підстави позову – одночасно вказує, що майно було державним, що майно стало державним у 1991, що має місце законодавча невизначеність щодо такого майна.

- Пропущений строк позовної давності для звернення з даним позовом.

Фактичні обставини справи.

Предметом спору у даній справі з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 17.01.2023, постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2023, є витребування від Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України (код ЄДРПОУ 00016490) нежитлової будівлі Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

При цьому в матеріалах справи наявні наступні документи:

- Постанова Бюро Херсонського Обкому КП України та Виконкому Обласної Ради депутатів трудящих №2-1/22-3 від 04.01.1958 “Про передачу приміщень будинку санітарної культури та будинку політичної освіти Херсонського міськкому КП України”, згідно з якою у зв’язку з необхідністю відкриття в м. Херсон планетарія та лекторія обласного відділення Товариства для поширення політичних та наукових знань передано Будинок санітарної культури з балансу Херсонського міського відділу охорони здоров’я на баланс обласному відділенню Товариства для поширення політичних та наукових знань.

- Акт державного приймання будівлі споруди від 07.05.1960, про прийняття до експлуатації 2-поверхової будівлі планетарія і кінолекторія, розташованої за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 27.

- Рішення Виконкому Херсонської міської ради депутатів трудящих №678 від 11.05.1960, яким затверджено Акт державної приймальної комісії на приймання в експлуатацію 2-поверхової будівлі планетарія і кінолекторія по вул. Суворова, 27, прийнятого з оцінкою добре.

- Постанова Президії правління Товариства для поширення політичних та наукових знань Української РСР від 11.05.1960, протокол №27 “Про відкриття Херсонського планетарія і лекторія”, згідно з якою задоволено клопотання Президії правління Херсонського обласного відділення від 28 квітня ц.р. про відкриття в місті Херсоні планетарія з кінолекторієм, підпорядкувавши його Херсонському обласному відділенню Товариства для поширення політичних і наукових знань.

- Витяг з Протоколу засідання Правління товариства “Знання” Української РСР №42 від 26.06.1963, яким ухвалено Товариство для поширення політичних і наукових знань Української РСР надалі іменувати Товариство “Знання” Української РСР.

- Свідоцтво про реєстрацію Статуту громадського об’єднання №53 від 29.03.1991 – Товариство “Знання” України.

- Статут Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України, затверджений VІІІ з’їздом Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України, протокол від 22.06.2018.

- Інвентарна справа на будівлю планетарію та кінолекторію, розташованої за адресою: м. Херсон, вул. Коммунарів, 14

- Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48153188 від 08.08.2019, згідно з яким державним реєстратором виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєвим Фарітом Анваровичем проведено державну реєстрацію права власності, форма власності приватна, на будівлю, що розташована: Херсонська обл., м.Херсон, вул. Воронцовська, буд.14, за суб’єктом Всеукраїнською громадською організацією Товариство “Знання” України.

- Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна №304209139 від 05.07.2022, з якої вбачається, що об’єкт – нежитлова будівля Планетарію та Кінолекторію за адресою: Херсонська обл., м.Херсон, вул. Воронцовська, буд.14, станом на 05.07.2022 належить на праві приватної власності Всеукраїнській громадській організації Товариство “Знання” України.

- Нотаріально посвідчена заява Всеукраїнською громадською організацією Товариство “Знання” України про відмову власника від права власності на нерухоме майно та здійснення державної реєстрації припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з відмовою від права власності від 01.09.2022, зареєстровано в реєстрі за №76, згідно з якою даною заявою Всеукраїнська громадська організація Товариство “Знання” України як власник нерухомого майна заявляє про відмову від права власності та відмовляється від права власності на нерухоме майно, а саме нежитлової будівлі Планетарію та Кінолекторію, А, загальною площею (кв.м.) 674,9, розташоване за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вул. Воронцовська, буд.14 (раніше Комунарів 14, вул. Суворова 27) та звертається до державного реєстратора про здійснення державної реєстрації припинення права власності на вказане нерухоме майно у зв’язку з відмовою від права власності, про що внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

- Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №310436980 від 21.09.2022, згідно з яким право приватної власності Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України на об’єкт – нежитлова будівля Планетарію та Кінолекторію за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вул. Воронцовська, буд.14, - припинено 15.09.2022 на підставі заяви про відмову власника від права власності на нерухоме майно.

- Лист Херсонської обласної прокуратури на адресу КМУ від 15.12.2022, в якому прокурор повідомляє позивача, що право власності на спірне нерухоме майно на цей час ні за ким не зареєстроване та просить позивача розглянути питання щодо визначення в установленому порядку органу управління спірним нерухомим майном, вжиття заходів до оформлення права державної власності на вказаний об’єкт.

- Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна №320353926 від 17.01.2023, з якої вбачається припинення права приватної власності Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України на об’єкт – нежитлова будівля Планетарію та Кінолекторію за адресою: Херсонська обл., м.Херсон, вул. Воронцовська, буд.14 на підставі заяви про відмову власника від права власності на нерухоме майно. Дата внесення до реєстру 21.09.2022.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв'язку з незаконним заволодінням відповідачем нерухомим майном державної власності.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12- 158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно. Якщо нерухомим майном неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

У той же час стаття 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавець, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” не призводить.

Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Так, державна реєстрація припинення права власності відповідача на спірне нерухоме майно була проведена державним реєстратором 15.09.2022 на підставі нотаріально посвідченої заяви відповідача про відмову від права власності від 15.09.2022 вже після звернення прокурора з позовом до суду.

Прокурор, заявляючи позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна, мав на меті повернення цього майна законному його власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом внесення відповідного запису у державному реєстрі, зокрема, на підставі рішення суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Тобто особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Таким чином, власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна не лише в разі припинення державної реєстрації його права власності. а і перереєстрації цього права за іншою особою.

Більше того, власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 725/2609/20.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням викладеного сама лише державна реєстрація припинення права власності відповідача на спірне нерухоме майно не може свідчити про те, що між сторонами відсутній спір.

Суть спору та ефективність захисту порушеного права у відповідності до змісту стверджуваного порушення полягає не лише в тому, щоб майно перестало перебувати у володінні відповідача, а що саме це володіння, опосередковане державною реєстрацією права власності за відповідачем, було незаконним від самого початку і майно з державної власності взагалі не вибувало.

Докази відсутності існування спірного майна як об'єкта, щодо якого виник спір, відсутні.

Так, здійснивши відмову від права власності на спірне майно за приписами статті 347 ЦК України, відповідач фактично ствердив свої претензії на спірне майно та повноваження на розпорядження ним на противагу доводам прокуратури у позові.

Колегія суддів зауважує, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові.

Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Отже, як вірно зазначає прокурор, добровільне припинення відповідачем права власності на спірне нерухоме майно та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру Речових прав під час розгляду справи не вирішило спір про право, оскільки не є підставою для реєстрації за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію.

У даній справі фактичною підставою звернення прокурора з позовом до суду було вибуття нерухомого майна - нежитлової будівлі Планетарію та Кінолекторію з державної власності та за допомогою державних реєстраторів відбулася його перереєстрація з відповідною зміною форми власності за суб'єктом господарювання.

Таким чином, при обранні способу захисту прокурор вірно визначив предмет та підстави позову, а також межі доказування у цій справі.

До меж доказування зокрема входять такі обставини:

- до якої форми власності належить спірне нерухоме майно;

- хто є суб'єктом управління цього державного майна;

- у кого у власності та володінні перебувало та перебуває це майно;

- чи дотримані вимоги законодавства при державній реєстрації права приватної власності на майно за ВГОТ “Знання” України;

- чи призведе обраний прокурором спосіб захисту до тієї кінцевої мети, яке прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Проте, суд першої інстанції констатував відмову відповідача від права власності на нерухоме майно та припинення 15.09.2022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України на об'єкт - нежитлова будівля Планетарію та Кінолектарію за адресою: м. Херсон, вул. Воронцовська, буд. 14 у зв'язку з чим вважає недоведеним факт володіння відповідачем спірним нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.6, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, пункт 6.41, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, пункт 48, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 91, від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19, пункт 43, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 88, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, пункт 75, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, пункт 55; див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Водночас, матеріалами справи підтверджена безпідставна реєстрація права приватної власності на нежитлову будівлю Планетарію та Кінолектарію за Всеукраїнською громадською організацією Товариство “Знання” України, яка перебувала та перебуває у їх користуванні, з подальшою відмовою відповідача від права власності на нерухоме майно та припинення 15.09.2022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

У справі, яка розглядається, мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння нерухомим майном.

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, пункти 1, 80-81, 83, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, пункти 1, 43-47, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, пункти 6, 20-26, 101, 102, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, пункти 4, 26, 47, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, пункти 4, 36, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, пункт 31).

Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу про витребування у Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, слід задовольнити.

Висновки апеляційного господарського суду:

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 по справі №916/1664/22 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення – про задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури – задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 у справі № 916/1664/22 – скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Витребування від Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України (код ЄДРПОУ 00016490) нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Стягнути з Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України на користь Херсонської обласної прокуратури 176 073,08 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Всеукраїнської громадської організації Товариство “Знання” України на користь Херсонської обласної прокуратури 211 287,70 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддя І.Г. Філінюк

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя Н.М. Принцевська

До відома учасників справи №916/1664/22