До уваги Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” !

На виконання ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” № 1207-VII від 15.04.2014 р. (в редакції Закону №2217-ІХ від 21.04.2022) Південно-західний апеляційний господарський суд повідомляє Комунальний заклад Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” про винесення постанови  суду по справі № 916/5065/23 шляхом розміщення її тексту:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” – адвокат Єгоров В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 (повний текст складено та підписано 29.03.2024, суддя Мостепаненко Ю.І.)

у справі №916/5065/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”

до Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат”

про стягнення 1 077 597,96 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” звернулось    до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” про стягнення з відповідача 1 077 597,96 грн. – заборгованості, у тому числі 169 036,36 грн – пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу в частині повної та своєчасної оплати за спожитий природній газ.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 751 817 грн. 40 коп., пеню в сумі 1 690 грн. 36 коп., 3% річних в сумі 28 192 грн. 33 коп., інфляційні втрати у сумі 128 551 грн. 87 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 12 931 грн. 18 коп., в решті позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення, щодо стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення пені у заявленому позивачем розмірі буде несправедливо непомірним тягарем для відповідача, оскільки останній є комунальною установою, місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія.

Таким чином, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки, суд першої інстанції визнав на можливе зменшення розміру пені на 90% до суми 1 690,36 грн. (169036,36 грн. х 10%).

На думку суду першої інстанції, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов’язані з порушенням відповідачем строку оплати за поставлений природний газ, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов’язання. Адже, компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача також 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 167 346,00 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені в заявленому позивачем розмірі є незаконним та ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так свої вимоги за апеляційною скаргою скаржник обґрунтовує наступним:

- відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору;

- відповідач взагалі не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, бюджетних асигнувань/призначень, кошторису тощо. У зв’язку з чим, суд не міг дослідити майновий стан відповідача та об’єктивно вирішити питання про зменшення пені;

- судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивач забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави, а несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов’язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/5065/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 та призначено справу до розгляду на 19.06.2024.

Під час судового засідання від 19.06.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи  на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 по даній справі оскаржується позивачем лише в частині зменшення пені, у зв’язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 11 Цивільного кодексу України     встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України     договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України     договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України     визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями п. 7.2. укладеного між сторонами Договору постачання природного газу визначено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо своєчасної оплати поставленого газу, утворилась заборгованість у розмірі 751 817,40 грн.

У зв’язку з несвоєчасним погашенням такої заборгованості, позивачем було нарахована та заявлено до стягнення, зокрема, пеню у загальному розмірі 169 036,36 грн.

Судом апеляційної інстанції перевірено такий розрахунок та встановлено, що він є вірним, розрахованим з урахуванням суми заборгованості та періодів прострочення, а також є  арифметично правильним.

Разом з цим, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга  статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.

Так колегія суддів зазначає, що у оскаржуваному судовому рішення місцевий господарський суд зазначив, що вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення з відповідача пені на 90% до суми 1 690,36 грн (169 036,36 грн. х 10%).

Втім колегія суддів зауважує, що з огляду на загальний розмір заявленої позивачем до стягнення пені (169 036,36 грн), судом першої інстанції помилково вказано по зменшення розміру пені на 90 %, оскільки фактично судом було задоволено вимогу про стягнення пені у меншому розмірі (1 690,36 грн (сума стягнутої за рішенням суду пені) складає 1 % від 169 036,36 грн (загальна сума пені заявленої до стягнення).

Проте, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним судова колегія зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Так, колегія суддів у даному випадку погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо наявності виняткових обставин, які свідчать про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені до визначеного судом розміру, з огляду на таке.

Судова колегія зазначає, що у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022, який триває й до теперішнього часу.

Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача по справі Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” є Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. Чорноморська, будинок 103-А.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (з відповідними змінами) затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф.

До названого переліку, зокрема включено Скадовський район, тобто місцезнаходження відповідача, що свідчить про те, що наразі місцезнаходження Комунального закладу Херсонської обласної ради “Голопристанський геріатричний пансіонат” перебуває у тимчасовій окупації.

Також судом враховано те, що відповідач є комунальним закладом основним видом діяльності якого є надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів.

З огляду на таке, у даному випадку, колегія суддів враховує кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії рф проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як комунального некомерційного підприємства, яке здійснює свою діяльність у сфері надання послуг догляду за особами похилого віку та інвалідів, тобто в соціальній сфері та фінансується переважно за рахунок коштів місцевого бюджету.

Судова колегія також враховує, що у даному спорі судом першої інстанції також стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати у розмірі, що був заявлений позивачем, а тому негативні для позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань з оплати поставленого газу, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.

При цьому, слід зауважити, що у даному випадку місцевий господарський суд не скористався своїм правом на зменшення заявлених позивачем до стягнення трьох процентів річних, а стягнув їх з відповідача у повному обсязі.

Судом апеляційної інстанції взято до уваги висновок Верховного Суду викладений у постанові від 21.01.2021 по справі № 927/704/19 про те, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.

Однак, колегія суддів вважає, що з огляду на вище встановлені обставини, враховуючи перебування місцезнаходження відповідача у тимчасовій окупації, те що відповідача є комунальним закладом основним видом діяльності якого є надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів, а також те, що позивачу не завдано збитків у зв’язку із несвоєчасним здійсненням платежів відповідачем, а негативні наслідки у зв’язку із несвоєчасними розрахунками з позивачем компенсовані у тому числі за рахунок стягнення у повному обсязі трьох процентів річних та інфляційних втрат, стягнення з відповідача пені у розмірі 1 690,36 грн є обґрунтованим та справедливим.

Отже, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені у цій справі, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов’язання з оплати поставленого газу за договором. Також, відсутній й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов’язання з оплати поставленого газу.

Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.

Відповідно до норм статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують ймовірність збитків або засвідчували наявність збитків у позивача, у зв’язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов’язань відповідачем.

До того ж, у даному випадку судом першої інстанції, під час зменшення розміру пені, враховано інтереси обох сторін, оскільки розмір пені зменшено до 1 690,36 грн, а не взагалі звільнено відповідача від відповідальності. 

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря.

Отже на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції заявленої позивачем до стягнення пені до суми 1 690,36 грн повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Такий висновок суду не порушує балансу інтересів сторін та не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені до 1 690,36 грн.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 167 346,00 грн відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення в цій частині без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,  колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2024 по справі №916/5065/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 167 346,00 грн залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.06.2024.

Головуючий суддя                                                                                    Аленін О.Ю.

Суддя                                                                                                            Богатир К.В. 

Суддя                                                                                                             Філінюк І.Г.